Найсерйозніший недолік телевізора в тому, що у нього немає другої сторінки.
Арт Бухвальд, американський журналіст, колумніст «The Washington Post», лауреат Пулітцерівської премії

Книжка, відкрита світу й морю

14 травня, 2010 - 00:00
В ОФОРМЛЕННІ КНИГИ АНТОНА САНЧЕНКА ВИКОРИСТАНІ КАРИКАТУРИ, КОЛАЖІ ТА ФОТО

Дві цікавинки — моряцька тематика та електронний, а не паперовий формат — вирізняють уже з першого погляду нову книжку прозаїка Антона Санченка «Нариси бурси».

Чомусь так склалося, що кораблі, моряки й курсанти доволі рідко «спливають на поверхню» сучасної літератури. Здебільшого це стосується літератури української, і це особливо несправедливо: хіба ж нашу країну не омивають два моря, хіба в нас немає чудових приморських міст іще давньогрецького походження, хіба не Україну ділить навпіл величезна судоплавна річка Дніпро? Тим не менш, водна тема в українській літературі ніколи не була аж надто виразною, хоча можна згадати таких майстрів, як Яновський чи Трублаїні. І ось на початку ХХІ століття їхню справу вирішив продовжити Антон Санченко. Його україномовним дебютом стала збірка новел «Баркароли», вона була доволі яскравою подією, її помітила й відзначила критика. Відтоді творчість Санченка — постійно у фокусі уваги тих, хто стежить за тенденціями «сучукрліту».

«Нариси бурси» вийшли, може, й не в екстра-революційному, але ще й не в зовсім звичному форматі — у вигляді компакт-диска із записаним pdf-файлом. Що це дало? «Піксельна книга», як сформулював сам Санченко, дозволила собі бути незалежною від можливостей поліграфії, тому майже кожну новелку тут обрамлюють яскраві й кумедні, хоч і дещо одноманітні, колажі, створені, до речі, на базі реальних малюнків справжніх курсантів. Видати книжку, що так рясніє кольорами й малюнками, на папері було би дорогим задоволенням. А так — диск поширюється «умовно безкоштовно», через сайт «Автура».

Здається, на цьому суто електронні особливості «Нарисів бурси» й вичерпуються. Це — звичайнісінький текст, хоч і читається з екрана. Можна відзначити ще особливу зручність формату невеликих, але пов’язаних між собою новел — для комп’ютерного читання, котре, здається, завжди засадничо більш перервне і «нервове», ніж паперове.

«Нариси бурси» — це новелки з життя курсантів Херсонського мореходного училища. Які, проте, не перетворюються на галузевий міжсобойчик. Історії, які розповідає Антон Санченко, ѓрунтуються на традиціях загальнозрозумілого й універсального студентського фольклору. Винахідливі курсанти, суворі, але добрі в скрутних ситуаціях викладачі, противні ідеологічні представники влади — все це настільки чітко й ефектно виписано Санченком, що про «Нариси бурси» можна говорити як про своєрідний український літературний пам’ятник культурі радянського студентства. Його відсутність була, між нами кажучи, ще одним боргом нашої літератури.

Взагалі, багато в чому проза Санченка спирається на здобутки культури радянських часів. Можливо, в цьому сенсі він іде врозріз із трендами актуальної літератури, але чи розумно разом з ідеологічною маячнею радянського письменства викидати й позитивні речі? Наприклад, виразно проглядає в цих новелах традиція різноманітних описів індустріальних краєвидів, механізмів, усіляких виробничих і фахових процесів — і саме вони вийшли в Антона Санченка цілком вдало, доречно й не перевантажено, так, щоб міг прочитати будь-хто, чутливий до літератури (як висловився сам автор, книга написана для «матросів і поетів»). З іншого боку, Санченко грається й із усією українською літературною традицією, від цитат про Памву Беринду аж до обігрування імен сучасних молодих письменників. Знаходиться тут місце й для контексту колишніх «братніх» і сьогодні не чужих нам культур (наприклад, «поетичний турнір» між курсантом і студенткою, хто більше згадає віршів Гумільова й Ахматової), і для ескапад у музичні історії від Баха й Загатті до AC/DC. Словом, «Нариси бурси» — цілковито відкрита світу книжка.

Новели Антона Санченка, звісно, жвиляться морською та курсантською романтикою, але важливими їхніми елементами є тепле й водночас дотепно-іронічне письмо та сюжетний драйв. Внутрішня пружність і згаданий драйв, як видається, наростають у «Нарисах бурси» від менш вдалих перших текстів до досконаліших останніх. Загалом же, попри окремі мовні незграбності й не в усіх місцях як слід вибудувані каркаси текстів, ці новели утворюють цілісну оповідь, що напіванекдотично починається, переростає у феєрію з відчутним присмаком драматизму і закінчується веселим розгільдяйським фіналом.

Наостанок Антон Санченко пропонує читачеві або стерти файл «Нарисів бурси», або переказати авторові гривень п’ятнадцять. Вибір — за вами.

Олег КОЦАРЕВ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments