Істина - пробний камінь самої себе та брехні.
Бенедикт Спіноза, нідерландський філософ, науковець, політичний та релігійний мислитель

Людина, яка читає, є людиною, яка шукає

У Чехії впорядкували й видали антологію української прози
2 березня, 2012 - 00:00
ЛЮЦІЯ РЖЕГОРЖИКОВА

Чеське видавництво «Вітряні млини» зараз саме додруковує наклад антології сучасного українського оповідання «Україно, давай, Україно!» (Ukrajina, davaj, Ukrajina!). До книги ввійшло 55 оповідань 44 українських письменників. Упорядники Марко Роберт Стех і Люція Ржегоржикова запропонували чехам панораму української малої прози за 25 років після Чорнобильської катастрофи. Про точку відліку та принципи добору творів говоримо з Люцією РЖЕГОРЖИКОВОЮ.

— Хто був ініціатором та натхненником видання?

— Зініціювало проект видавництво «Вітряні млини», яке вже видало серію так званих літературних путівників, у якій виходили антології сучасних коротких оповідань і сучасної драми (російські, білоруські та норвезькі оповідання, сучасна французька драма, п’єси канадських індіанців, словенська драма...). Позаяк в університеті я вивчала російську й українську літератури, а у своїй дисертації зосередилась на розвиткові жанру оповідання в українській літературі, то ідея укласти книжку сучасного українського оповідання зацікавила мене не тільки у зв’язку з моїм дослідженням, але й через те, що я почала шукати авторів і тексти, які могли б бути цікавими для чеських читачів. Найперше я розповіла про проект В’ячеславу Медведю під час свого стажування в Києві (здається, це було 2006 року). Спілкування з книголюбами, викладачами української літератури й авторами триває й досі. Однак я ніколи не відчувала, що маю достатньо знань про сучасних українських письменників та їхні твори, тому звернулася до доктора Торонтського університету Марка Роберта Стеха, який спеціалізується на сучасній літературі. Пан Марко погодився стати редактором, а відтак ми разом обговорювали концепцію збірки, добирали тексти й авторів.

— Чому саме «панорама української малої прози за 25 років після Чорнобильської катастрофи»?

— Знаний літературний критик Тамара Гундорова сказала, що саме Чорнобильська катастрофа змінила уявлення й образ світу українців. Багато хто також уважає, що те, що сталося, було останньою краплею з чаші терпіння, відтак започаткувало нову еру в історії та, зокрема, в мистецтві. Чорнобильський краєвид ? хворий. Це тіло, яке, потребує лікування, але також це метафора надії та містерійної (таємничої) країни, де пташки не співають на деревах у тихому лісі, де в пустельних будинках гуляють заражені дикі коні та свині, де голки на ялинках яскраво-помаранчевого кольору, де є рослини й тварини невідомих мутацій. Подібно до України, в Чехії приблизно в другій половині 1980-х почали з’являтись нові імпульси в царині культури. Переважно це була реабілітація нововідкритих, забутих, заборонених, засланих чи знеславлених письменників і митців, які не були фаворитами режиму, що повільно розвалювався. Почала формуватися нова генерація. Я маю на увазі молодих митців, які ігнорували комуністичний режим і нічого не знали про інакодумство. Ми пережили однакові етапи історії, проте наші мистецтва сьогодні залишаються аутично та соліпсично ізольованими. Тож присвячуємо цю книжку всім безпосереднім та опосередкованим жертвам Чорнобильської катастрофи, а також усім авторам, які не дожили до дня її виходу у світ, серед яких і Олесю Ульяненкові.

— Чому саме така заклична назва антології? За яким принципом ви добирали авторів?

— Ми шукали такий заголовок, який би зміг зацікавити ширшу публіку. Слово «давай» є також у чеській мові як жаргонне слово для заохочення чи імпульсу щось зробити. Підзаголовок книжки ? «Антологія сучасного українського оповідання». З літературознавчого погляду мозаїка антології повинна відображати варіації жанру оповідання, тому ми приділяли особливу увагу різним формам та виявам цього жанру. Самі автори не були настільки важливими, як, власне, стиль їхніх текстів. Ми зосередились на текстах, написаних в Україні упродовж 1986—2009 років. Вибрали також кілька письменників із діаспори, щоб показати, що українська література розвивається й поза межами країни. Обирали тих письменників, які творять нову поетику чи традицію. На соціальному рівні ми б хотіли висвітлити стереотипи про Україну та українців, які панують у Чехії, і/або представити сучасне оповідання сусідньої країни, з якою ми були колись в одній країні. Ми хотіли показати, що говоримо про ті самі речі.

— Чи цікавляться ваші співвітчизники сучасною українською прозою?

— Ми сподіваємося, що так. Людина, яка читає, є людиною, яка шукає. І можливо, чехи зможуть більше дізнатися про Україну, її людей та культуру. Понад 200 000 українців живуть у Чехії нині, і що більше контактів буде в культурній чи інших царинах, які допомагатимуть нам спілкуватись і порозумітись, то краще. Останнім часом було видано кілька книжок сучасних українських письменників (наприклад, Оксани Забужко, Сергія Жадана, Юрія Андруховича, Людмили Таран, Богдана-Ігоря Антонича, Юрія Винничука). Іноді фрагменти творів сучасних українських письменників видають у різних літературних часописах (зокрема, друкують Ірену Карпу, Тараса Прохаська, Юрка Іздрика, Віктора Неборака та інших). 2005 року вийшла книжка коротких оповідань «Експрес Україна». Але я гадаю, що ще дуже мало вивчено, звичайно, в цій царині ще треба працювати.

Вікторія КОБИЛЯЦЬКА, Черкаси
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments