Інколи здається, що історія нічого не вчить. Але це не так. Вона таки вчить — якщо в цієї вчительки життя НАВЧАЮТЬСЯ
Володимир Панченко, український літературний критик, літературознавець, письменник

Поет і передчуття трагедії

Олександр Кабанов про свої вірші, фестиваль «Київські лаври» та наш час
8 квітня, 2011 - 00:00
ФОТО ЮРIЯ СЕМЕНОВА

Олександр Кабанов — один із найхаризматичніших російських поетів України свого покоління. Його поетичні збірки та публікації в літературній періодиці завжди викликають читацький інтерес. Лауреат багатьох престижних міжнародних премій Олександр Кабанов нещодавно отримав ще одну премію «Antologia» з формулюванням «За найвищі досягнення сучасної російської поезії». Також Олександр є головним редактором журналу «Шо» та організатором Міжнародного поетичного фестивалю «Київські лаври». У видавництві «ФОЛІО» незабаром вийде його нова поетична збірка.

— Розкажіть про нову книжку віршів, де й коли вийде. Там будуть нові вірші чи до збірки ввійдуть і старі тексти? Чи існує концепція нової збірки?

— Книжка називається «Happy бездна to you». Сподіваюся, що цього квітня. Для українського читача це збірка нових віршів. А російський поціновувач сучасної поезії (якщо книжка до нього дістанеться) знайде в «Happy бездне...» 50 — 60 текстів, знайомих йому за публікаціями в «Новой газете», в журналах «Дружба народов», «Сибирские огни», «Новый мир», «Литературной газете», а також за книжкою «Бэтмен Сагайдачный», виданою в Росії. Крім того, «Happy бездна...» містить понад сотню свіжих текстів, що видаються в Україні вперше.

— Ходять чутки, що ви пишете роман. Про що цей роман. І коли він вийде?

— Так, «ходят слухи, словно мухи». І повелитель цих «мух» — я, особливо під час чаювання в колі заклятих друзів і цінителів витончених пліток. Насправді поки що лише нарізаються кола круг майбутнього тексту. Суцільні нотатки й задуми. Адже в нас як буває: на кухні замислюєш роман, який приголомшить усіх і вся. Можливо. Повертаєшся коридором до кабінету, а роман узяв і перетворився на повість. Підходиш до ноутбука — у голові вже не повість — оповідання. Зрештою, залишаєш безглуздий коментар у блозі. Здається, Діма Горчев, чудовий пітерський прозаїк, так точно помітив цей процес. Знову ж таки, реальність така, що для написання досить великообсягової й путящої речі мусить діяти принцип «чавунної дупи». Це коли авторові доводиться підкорятися тяжким умовам, необхідним для роботи над величезним текстовим масивом. Намагаєшся встати з-за столу, але тобі заважає, тягне вниз — «чавунна дупа»: жорсткий графік, обов’язкова щоденна норма написаного, систематизація вже зробленого й так далі. Тому мене, того, хто пише з шести років у риму й не більш як шість-вісім строф за раз, ця перспектива бентежить. Але я працюю над собою.

— Головний редактор і організатор фестивалю — це достатнє навантаження для людини. А творчість, як відомо, вимагає й часу, й тиші. Як удається поєднувати ці процеси?

— Стараюся якщо не полюбити, то хоча б закохатися в роботу. Інакше нічого не вийде. Скільки не емітуй екстаз над будь-яким проектом, результат майже завжди незадовільний. Хоча я й не люблю коктейлів, але «змішувати, не збовтуючи» —навчився. За 20 років на ниві української журналістики можна таки розвинути в собі здатність консервувати час, не відволікатися на дрібниці. Це теж творчість. Точка докладання сили. А поезія — три крапки.

— Вірші раннього Кабанова не настільки іронічні, як теперішні, з чим це пов’язано?

— Із віком і з поступовим розумінням, що буття влаштоване не настільки гармонійно й справедливо, як тобі здавалося в юності. Адже в юності навіть похмілля вранішнього не буває. Тому іронія — це один зі способів внутрішнього самозахисту. Усмішка на краю прірви може виглядати не надто безглуздою. Це не усмішка дебіла.

— Фестиваль «Київські лаври» — це суто приватна ініціатива чи є муніципальна й державна підтримка?

— Фестиваль ми фінансуємо з бюджету журналу «Шо». Здавалося б, сама назва «Міжнародний фестиваль поезії «Київські лаври» напрошується на фінансове втручання з боку держави. Особливо, коли настільки масштабна, навіть за європейськими мірками, подія проводиться ось уже п’ять років за кошти журналу про сучасну культуру. Але зв’язуватися з чиновниками немає жодного бажання. Хай своєю справою займаються. Адже в нас як — кинуть з боярського плеча кожушок заячий, а натомість соболину шубу з тебе ж і зшиють. Обов’язково влізе на сцену мордатий дядько з міністерства або мерії, почне своє «здіймися й розвійся». Або представниця «еліти», у вишиванці завиє про загибель національної культури. З сорому помреш. Але в їхньому колі так заведено. Це правила гри, своєрідний кастовий обряд. До чого тут фестиваль поезії?

— А чому, на вашу думку, в Україні такий слабкий меценатський рух?

— Пірати майже навчилися цивілізовано вилучати гроші, але ще не вміють цивілізовано їх роздавати. Хоча поступово з’являються якісь гранти й фонди. Але феодально-куркульський дух не вивітрився з усіх сфер суспільства. Наш куркуль страшніший за російського олігарха, він не розуміє, чому йому необхідно щодня й по краплі вичавлювати з себе жлоба.

— Спостерігаючи й беручи участь у фестивальних процесах, ловиш себе на думці, що це некерований броунівський рух, проте підсумки завжди позитивні, багато відкриттів, конструктивних зустрічей. Як це — бути капітаном некерованого корабля й іти потрібним курсом?

— Бути капітаном почесно й приємно. Особливо, коли учасникам фестивалю не видно швів і пробоїн, коли команда добре підготовлена й у капітана залишається час послухати вірші, поспілкуватися з колегами. Кому цікаві кроваві мозолі?

— Сучасна поетична мова часто не відрізняється від вуличного «базару» або кримінального сленгу. На вашу думку, це нормально?

— Сучасна поетична мова настільки різна, що може дозволити собі все, що завгодно. Окрім сірості й вульгарності. Це в науці існують закони й норми. А ми ж говоримо про творчість. Творчість сама себе регулює, вона не терпить хаосу.

— Якщо в поезії є елемент пророкування, то, судячи з текстів сучасних поетів, на нас чекає невеселе майбутнє. Чому такий фаталізм, адже навіть у важчі часи поети вірили в «зорю принадливого щастя»?

— «От раніше як було... а зараз... а от буде ой як хріново...». У будь-якому хорошому поетові акумулюється передчуття грядущої трагедії. Він ніби замолює своїми віршами те жахливе, що може статися. Він не накаркує біду, а намагається вигнати біду до її появи. Така профілактика. Екзорцизм. Знову ж таки, поетові нестерпна сама думка про смерть як про буквальне завершення, такий бездарний крах і розчинення його єства. Ось він і волає, дурник, зве, плаче, випитує... Бродський свого часу з хорошою іронією відзначив: «Життя прекрасне. Але ви помічали, чим зазвичай закінчується?»

Олександр МОЦАР
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ