Справжня особиста свобода неможлива без економічної безпеки і незалежності. Голодні та безробітні люди — це кадри для диктатури.
Франклін Делано Рузвельт, 32-ий президент США, демократ.

Якою має бути літературна критика?

18 лютого, 2011 - 00:00

Останні події літературного життя, пов’язані зі скасуванням Ліною Костенко презентаційного туру книжки «Записки українського самашедшого», серед іншого, змушують замислитися над етичними, моральними, професійними межами літературної критики. Що може, а що не може дозволити собі той, хто аналізує та оцінює певну книжку? Які мають бути межі та чи мають вони бути взагалі? Поділитися своїми роздумами з цього приводу ми попросили кількох учасників літературного процесу.

Володимир ПАНЧЕНКО, літературознавець, критик, головний редактор сайта «ЛітАкцент»:

— Мабуть, сьогодні важливо нагадати передусім про етичні засади літературної критики. Оцінювати той чи інший твір — річ дуже відповідальна. Потрібні аргументи, а не голі імпресії. Потрібен гідний тон і фаховий рівень полеміки. Потрібне співдумання з автором, про якого пишеш. Із власного досвіду знаю, що коли кажеш письменникові навіть якісь не дуже приємні для нього речі, але звертаєшся до нього з відчуттям співучасті, прагненням зрозуміти і прояснити його сильні й слабкі сторони, — то, зрештою, він прийме твою точку зору. Найгірше для критика — егоїстичне «випендрювання», синдром Моськи (мовляв, бачте, який я — он кого критикую!). На жаль, така практика у нас існує. В її основі — низька культура, завищена самооцінка, бажання зіграти на публіку, підіграти «своїм». Від критики, звісно, не застрахований ніхто, проте — повторюся — тут дуже важливими є тон та аргументація.

Сергій РУДЕНКО, журналіст, критик, головний редактор сайта «Буквоїд»:

— Як на мене, літературна критика має бути саме критикою. В Україні ж почасти за критику сприймають панегірики науковців про роботи своїх колег, друзів, кумів. Літературна критика, за рідкісними винятками, не виконує своєї ролі — чітко й аргументовано розставляти акценти про той чи іншій твір.

Чи мають бути моральні обмеження у літературного критика? Безперечно. Критик не повинен вдаватися до персональних образ. У центрі його уваги — твір, а не автор. Бо мене, передусім, цікавить сам текст і що про нього думає критик, а не особа письменника. Наприклад, у ситуації з Ліною Костенко львівські літератори перейшли на персону автора. Гадаю, цього цілком можна було б уникнути.

Водночас той же, хто береться за перо — чи то початківець, чи то класик — має розуміти: його оцінюватимуть не лише читачі, а й критики. І письменник має бути готовий до того, що його твір, який боготворить публіка, критика може не сприйняти. Яскравий тому приклад — книжки Люко Дашвар. Письменниця, тиражі книжок якої вже перетнули 100-тисяячну межу, є постійним об’єктом іронічних випадів літературних критиків. Хтось каже, що Дашвар — примітивна, хтось — що в неї погана українська мова. Але ж за її книжки своїм гаманцем голосують читачі! Для мене це — найголовніше. Бо книжка має бути цікавою, перш за все, споживачеві. І вмотивована критика має бути також затребувана споживачем. Врешті-решт і письменник, і критик, і видавець, і продавець працюють не лише для свого задоволення, а й для читачів.

Іван АНДРУСЯК, поет, прозаїк, есеїст:

— У теорії все дуже просто: літературна критика має аналізувати текст, а не обговорювати людину, яка написала той текст. На практиці ж тексти бувають різні, зокрема й такі, де в процесі аналізу не обійтися без біографічного або психоаналітичного методу, — і тут дуже важливе почуття міри й такт критика. Бо в нас траплялися випадки, коли деякі критики умудрялися в межах жанру нібито рецензії «пообсмоктувати» не лише автора, а й, кажучи словами відомого Кролика, «всіх його родичів і знайомих» — та при цьому ні слова не сказати власне про текст... Узагалі ж, вести мову можна про все, в наш час табуйованість якихось тем чи ідей, певно, просто неможлива — але важливо, хто говорить, де, кому, з якою метою, а головне — ЯК говорить. Себто важливо мати почуття відповідальності за свої слова — передусім перед читачем, який з критичного матеріалу робить свій висновок. Адже читацький висновок може полягати не лише в тому, читати йому чи ні твори критикованого письменника, а й детально опрацьовувати чи ні писання певного критика.

Богдан-Олег ГОРОБЧУК, поет:

— Літературний критик обов’язково має бути переконливим. Якщо він аргументовано, з посиланням на високі авторитети науки та міцну методологічну базу декларує нове творіння живого класика чи якогось розкрученого жовторотика — честь йому і хвала. Якщо ж критик висмоктує з пальця необдумані твердження, порожні звинувачення чи дифірамби — я першим кинув би камінець у фігуральний город такого критикана.

 

 

Розмовляв Олег КОЦАРЕВ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ