Доля випробовує тих, хто намірився іти до великої мети, але сильних духом не спіймає ніхто, вони зі стиснутими руками вперто і сміливо ідуть до наміченої мети.
Катерина Білокур, українська художниця, майстер народного декоративного живопису

Звідки береться сніг?

Тарас Прохасько — про казки, «кротячу міфологію» та дива
5 січня, 2014 - 13:52
Фото: platfor.ma
Фото: coffeereflections.com.ua

Казка Тараса та Мар’яни Прохасько «Хто зробить сніг», що була презентована цьогоріч на Форумі видавців у Львові, кілька тижнів тому стала «Книгою року BВС». Надрукована у «Видавництві Старого Лева», вона оповідає для дітей чарівну історію про сім’ю кротенят, які живуть своїм життям, переживають власні страхи, мають свої мрії. Вірячи Тарасу, казку було «перевірено» багатьма дітьми і для деяких вона вже стала улюбленою. Написана казка у співавторстві із Мар’яною Прохасько, а сам процес творення став «цілковитим симбіозом» двох авторів. Він каже, що це їхня давня ідея написати історію для дітей й тепер прийшов час для її реалізації. Зараз, напередодні свят, дуже відчутною є атмосфера Різдва та чогось надзвичайного. Можливо, навіть дива. У казці чимсь дивним та дивовижним є сніг. Саме йому у розмові із письменником та публіцистом, який на днях ще й отримав премію Юрія Шевельова за есеїстику, ми приділили багато уваги.

— І все таки, звідки ж береться сніг?

— У кротячій міфології це роблять померлі тварини. Я схильний вважати, що часом є  бездоганні форми, які самі по собі є найголовнішою причиною певних речей та процесів. Форма існує не для того, щоб зручніше було щось робити, а є головним призначенням того, заради чого щось робиться. Я підозрюю, що сніг існує для того, щоб були ці мільярди неповторних сніжинок. Певна форма вимагає втілення. У цьому полягає сенс. Можливо, саме заради того, щоб ці сніжинки були, відбуваються різні метеорологічні процеси.

— Сніг може мати різне призначення. Починаючи з того, що снігом бавляться діти, закінчуючи тим, що зі снігу зробили барикади на Майдані Незалежності. На вашу думку, як можна використовувати сніг?

— Сніг є однією із найбільш базових речей у світі. Якби звузити все до найголовніших речей, сніг би туди потрапив. Вода, пісок, дерево… і сніг. Що більш базовою є річ, що глибинніша вона є, то більш універсальна. Вона може проявляти себе по-різному. Навіть в такої простої речі, як коркотяг, поле застосування вужче, ніж у найбазовіших речей. Сніг можна використовувати, і він може бути присутнім як якийсь доказ існування ситуації. Скажімо, коли інші погодні умови, ніж сніг, ми навіть у своїх спогадах часом не можемо згадати, що тоді було. Яка була зміна погоди? Мряка чи гріло сонечко, було тепло? Якщо є сніг, то він присутній у всіх сценах, які є у спогадах. Він не стирається.

До речі, мені доводилося і пити сніг, і митися снігом. В мене були такі часи, коли перебував у польових умовах у війську та був відірваний від всього іншого, це була автономна ситуація. Часто було так, скажімо, що не було іншої води, щоб пити, не кажучи вже про воду, якою можна помитися. Але дуже добре, бо снігова вода має інші властивості. Часом навіть міста відрізняються на відчуття через воду на смак. Є прісна, є м’яка і т.д. А снігова дуже добра.

— Чи у вас в сім’ї є якісь особливі традиції святкування Різдва?

— Наше святкування Різдва, як у багатьох міщанських сім’ях, є поєднанням того, що мало бути за звичаєвим обрядом, але трансформоване у міські умови. Я тільки один раз кидав кутю на стелю. Це було сім років тому, і вона, до речі, досі там, на стелі, залишилась. Скажімо, коли це робиться у селянській дерев’яній хаті, то там кинув, помив дошку та й по всьому. А тут якось інакше. Ми не стелимо сіна. Але дуже важливим є спільне колядування. У старих архаїчних ситуаціях колядують переважно колядники. А ми колядували самі для себе. Коляда не для того призначена, але в такий спосіб теж є дуже важливою.

— Зараз колядуєте?

— Так, останнім часом почали ходити зі спільною колядою. В міських умовах зовсім не так. У тій самій Криворівні, коли колядники приходять до кожної хати і там затримуються на 3-4 години, де коляда триває три тижні, все по-іншому.

— Ви вірите в дива?

— Я вірю в дива. Зі мною траплялися, хоча й дрібні, але дива.

— Якщо вірите, то якого б дива ви хотіли зараз?

— Диво — це те, коли наміри людські збігаються з намірами Божими. Я би хотів, щоб сталося таке диво, і якомога більша кількість людей мала можливість відчути кожен намір. Ми часто робимо речі, які вважаємо правильними, а потім обурюємося, що вони не виходять. Ми не завжди маємо можливість відчути план Неба. Нам здається, що так, як ми собі уявляємо, так має бути, так думає Бог. А диво — це тоді, коли ці речі збігаються. Я б хотів, щоб максимальна кількість людей прислухалася, почула й відчула те, що слід робити.

Повний текст інтерв'ю читайте у Святковому номері журналу "Маршрут №1"

Олеся ЯРЕМЧУК, «День»