«Давайте чути одне одного»

«Розвиток літератури — це надзвичайно важлива складова не тільки культури, а й «м’якої сили», завдяки якій формується ставлення до країни за кордоном», — з такими словами звернулася посол Великобританії Джудіт ГОФ до гостей церемонії нагородження премії «Книга року Бі-Бі-Сі-2017». З огляду на імена фіналістів, можна стверджувати, що образ України вийшов справді багатогранним.

ВІД ВЕСЕЛОЇ РОДИНИ МИШЕЙ — ДО ПРОТЕСТУ ПРОТИ ВІРТУАЛЬНОЇ ДІЙСНОСТІ

Спектр тем дитячої літератури — різноманітний. Від веселих історій про родину мишей (Соня Атлантова, «Миші») та сміливої дівчинки, яка з легкістю дає раду технічним викликам (Олег Чаклун, «Піраміда Синтії») до справжньої «енциклопедії повсякденності» підлітків. Саме таку назву дав член журі конкурсу, філософ Тарас Лютий книжці Анастасії Левкової «Старшокласниця. Першокурсниця».

Переможцем номінації стала Анна Коршунова з твором «Комп і компанія». Радник з питань культури ЄБРР Світлана ПИРКАЛО так представила книжку: «Це чудова книжка і для дорослих, і для дітей. Вона розповідає про хлопчика, який не з власної волі покидає місто і приїжджає в село. Обставини й родичі відривають його від комп’ютера, де багато віртуальних друзів. Він змушений «вливатися» в реальне сільське життя... Зрештою, хлопчик не хоче їхати назад, хоч до цього думав, що життя існує лише в комп’ютері». Книжка дещо нагадала Світлані Пиркало «Тореадорів з Васюківки» — гостросюжетна і дуже цікава. Однак є і те, що вона змінила б у книжці — надала б більшої активності дівчатам, які в тексті значно менше беруть участь у пригодах. Анна Коршунова запевнила, що виправить ситуацію у продовженні книжки.

«ІСТОРІЯ, ПОДАНА КРІЗЬ АВТОРСЬКІ ПРИЗМИ»

Цікавим видався короткий список номінантів «Книга року Бі-Бі-Сі-2017». У ньому поруч із «титанами» української літератури змагалися автори, які вперше подали власні книжки на конкурс. Водночас, попри різний вік і досвід письменників, у цій номінації все-таки можна виокремити ключову тему, яка існує в усіх книжках. Нею стала наша історія, подана крізь авторські призми кожного з фіналістів.

Наприклад, Іван Козленко в романі «Танжер» звернувся до історії Одеси. Ольга ГЕРАСИМ’ЮК, яка представляла його книжку, зазначила: «Автор своєю книжкою зіграв на тій струні, яка додає в життя багато надії та фарб. Ця книжка спонукає обернутися і подивитися на сто років назад... Вона підштовхнула знову перечитати Яновського, передивитися Довженка, подумати, якою була б Україна, якби вона відбулася тоді».

Олександр Ірванець у книжці «Харків. 1938» якраз і втілив те, якою наша країна могла стати. Це альтернативна історія про те, як регулярні частини вчасно дійшли під Крути, УНР постала на чолі з президентом Євгеном Коновальцем, а Ольга Кобилянська одержала Нобелівську премію.

Натомість книжка Сергія Жадана «Інтернат» звертається до нинішніх подій на сході. Її стоячи представляв письменник, журналіст Віталій Жежера, аргументуючи це так: «Я не хотів би говорити про цю книжку сидячи». За його словами, це не просто книжка про війну. «Інтернат» належить цій війні, так само як Іловайський котел, сотні тисяч переселенців. Книжка, на думку Віталія Жежери, просвітлює душу й водночас обтяжує її.

Зовсім на іншому аспекті нинішньої дійсності зосередився Андрій Курков. Його історія — про відкриття кордонів та важливий вибір: залишитися у рідній країні чи шукати щастя по світу. Марта ШОКАЛО, випусковий редактор Бі-Бі-Сі Україна, сказала, що прочитала його «Шенгенську історію» за день.

Книжка Андрія Куркова цікава ще й з іншого аспекту — відтепер у «Книзі року Бі-Бі-Сі» зможуть брати участь і переклади українською мовою («Шенгенська історія» написана російською). Автор висловив свої мрії про інклюзивну літературу, коли на таких преміях зможемо побачити твори українських письменників, які пишуть угорською, гагаузькою, кримськотатарською мовами. Це дасть змогу розширювати кругозір щодо літератури, почути голоси інших представників нашого суспільства.

Якраз це і спробувала втілити у своїй книжці «Земля загублених, або Маленькі страшні казки» переможниця «Книги року Бі-Бі-Сі-2017» Катерина КАЛИТКО. Авторка поділилася: «Одна з причин того, чому мені радісно стояти тут і говорити ще раз про цю книжку, — це те, що ми щоденно дуже часто забуваємо зробити. Я кажу «ми», тому що я знаю себе і в ролі такої загубленої людини, і в ролі людини, яка іноді забувала почути іншого. Цією книжкою я намагалася спробувати повернути голоси тим, у кого їх зазвичай забрано... Давайте чути одне одного». Її виступ став чудовим підсумком церемонії.

Пошана до власної історії, вміння приймати виклики часу й чути інших, вдивлятися в глибину, відкидаючи поверховість, — такими якостями наділена Україна завдяки книжкам фіналістів премії. І саме цей образ, сповнений толерантності, розуміння та креативних ідей, — хороше підкріплення для soft power нашої держави.