Три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини.
Юрій Шевельов, український мовознавець, історик літератури

Картина світу Георгія Нарбута

Олександр Савчук про перше повне видання з оригіналів «Абетки»
5 листопада, 2020 - 16:46

Цьогорічним володарем гран-прі Book Forum стала книга «Українська абетка. Малюнки Георгія Нарбута». Видання побачило світ у харківському Видавництві Олександра Савчука й приурочене до 100-ліття від дня смерті Г. Нарбута. Які виклики довелося подолати, щоб видати книгу? Які символи можна віднайти на сторінках «Абетки»? І чому ця книга відображає шлях віднайдення Нарбутом українськості в собі? Ці та інші питання обговорили з Олександром САВЧУКОМ — кандидатом філософських наук і засновником видавництва, яке вже десять років повертає українцям напівзабуті імена визначних постатей української науки та мистецтва.

ДВІ СПРОБИ СТВОРЕННЯ «АБЕТКИ»

— Яка історія «Абетки»?

— Насамперед треба розуміти, що в Нарбута було дві спроби створити абетку. По-перше, 1917 року — тоді він ще був у Петербурзі, де й створив 13 літер. А друга спроба була в 1919 році, уже в Києві, її він творив одразу в кольоровому варіанті, але встиг зробити лише три літери.

Ця абетка до 30-х років лежала в Петербурзі. Завдяки Федору Ернсту, досліднику Нарбута, який домовився про обмін експонатів, і наполегливості Стефана Таранушенка, який тоді працював директором Державного музею українського мистецтва у Харкові, абетка переїхала до нас, і майже вся тепер зберігається тут (решта оригіналів — у Сумах, Івано-Франківську, Києві). Років двадцять вона була в постійній експозиції.

Оригінали всіх літер ми знайшли. Крім того, були ще, як я їх називаю, оригінали другого порядку. Бо коли 1917 року в Петербурзі вийшли пробним друком аркуші цієї абетки, то Нарбут почав їх розфарбовувати. Так звані ілюмінації цих ілюстрацій збереглися частково, і вони у нас теж подані в книзі, адже їх також торкалася рука автора. Ще одна ілюмінована ілюстрація знайшлася у знищеному збірникові, присвяченому Нарбутові (проєкт, який зараз реалізувало видавництво «Родовід») — літера «Ч». Існує також інформація про літеру «Ц», яка згадується в листуванні (але поки що її ніхто не знайшов), і про те, що повний варіант ілюмінованої абетки лежить у бібліотеці в Москві (наразі не маємо можливості її перевірити). Щодо існування інших букв — це лише легенди, жодних доказів цього немає.

ВІДНАЙДЕННЯ ОРИГІНАЛУ ЛІТЕРИ «А», ЩО ВВАЖАВСЯ ВТРАЧЕНИМ

— Які виклики постали під час підготовки видання?

— Проблема полягала в тому, що бракує інформації, де саме містяться усі оригінали. Бо українське нарбутознавство «померло» 1985 року з виходом останньої монографії про Нарбута Платона Білецького. Зокрема, він подавав, що деякі літери зберігаються у Черкасах, бо там жив син художника Данило. Утім, коли я почав шукати, то мені в місті сказали, що в них нічого не має. На щастя, у нашого видавництва до цього було кілька проєктів з музеями, і коли я випадково подзвонив до друзів-фахівців у Суми, то вони розповіли, що оригінали в них. Причому з 1986 року. От що значить важливість тяглості наукового процесу: у 1985 році виходить книжка, а вже через рік оригінали можуть змінити місце розташування.

Крім того, виникло питання щодо автора передмови, яка для нашого видавництва загалом дуже важлива: саме в ній ми намагаємося робити актуалізацію матеріалів. Щодо неї ми звернулися до мистецтвознавця Маркіяна Філевича, львів’янина, який уже десять років живе у Швейцарії та досліджує «Абетку». Він написав передмову, присвячену виключно цій праці Нарбута, це спроба зрозуміти різні шари її сприйняття.

— У чому особливість вашого видання?

— Це перше повне видання з оригіналів. Тому що «Абетка», видана в Петербурзі, не містила деяких літер, зокрема «А» (яка вважалася втраченою, а ми її оригінал знайшли в Івано-Франківську). До того ж у 1917 році ще не було другого варіанту абетки, не було ілюмінованих відбитків. У деяких альбомах вони друкувалися, а от спеціального окремого видання, присвяченого абетці, не було.

Тож особливість цього видання саме в документальності. Коли є повністю відсканована сторіночка — де видно структуру паперу, те, як Нарбут щось олівчиком підводить, робить написи. Коли я працював з оригіналами, не міг повірити, що це руками зроблено, здавалося, що це векторна графіка — край ідеально рівний, без растру. І це при тому, що він їх робив досить швидко, малював часто вночі, адже це був не основний його заробіток. Тож наша «Абетка» Г. Нарбута — це документальне видання, яке дасть змогу дослідникам не їхати в Івано-Франківськ, Суми, Київ, Харків, щоб відшукати ці всі літери, а побачити їх усі в одній книзі.

ЗАШИФРОВАНІСТЬ ЗОБРАЖЕНЬ

— Напевно, майже з кожним аркушем абетки пов’язана певна історія — обраних пам’яток, образів. Чи могли б розповісти про них детальніше?

— «Абетка» — це фактично свідчення пошуку й знаходження Нарбутом своєї української ідентичності. Це картина світу, уявлення художника про Україну. Хоч воно, звичайно, за роки перебування в Києві зміниться, і це вже буде зовсім інша картина світу, але тим не менш, його поєднання образів, що пов’язані з Україною, зроблені майстерно з погляду графіки. У книзі аналізується кожна літера, і в цих зображеннях можна знаходити різні шари розуміння. Наприклад, літера «Г», де зображено гетьмана. Якого саме — підказує герб (а Нарбут дуже добре знав геральдику), це знак Дорошенка. Чому саме цього гетьмана? Одне з припущень — бо саме він об’єднав Лівобережну й Правобережну Україну.

Ще один герб є на літері «Ф», зображення на якій надзвичайно зашифровані. Ця риса Нарбута присутня на різних рівнях й спричинена, мабуть, його закоханістю в бароко. На малюнку зображено феєрверк і козака, що стоїть поруч з якимось аристократом. Герб у вигляді обладунків вказує на власника — графа Розумовського, який був для імператриці фаворитом («Ф»).

Багато на малюнках і українських пам’яток. У літері «Б» міститься Луцька брама в Острозі. Її фотографії виходили в одному з видань Грушевського якраз у той час, і Нарбут відтворив її один в один графічним способом. А на літері «З» ми вгадуємо дзвіницю церкви Святого Юра в Дрогобичі.

Дуже влучно на літері «Л», крім лебедя й лева, ми бачимо ліру давньогрецьку поруч з українською, на якій грали наші лірники. А відкриває абетку — зображення ангела, із зірками на крилах, який тримає в руках, на такій довгій стрічці, абетку, підносить та подає її читачу.

І так фактично по кожному малюнку. Ми також знаходили паралелі з його попередніми роботами, алюзіями на твори Бенуа (художник, який творив у Петербурзі на кілька десятків років раніше). Шкода, що не всі літери він зробив. Проте, прикметно, що літера «Ґ» є.

«АБЕТКА» ЯК ПОШУК ВЛАСНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

— Пам’ятаю, що теоретик та історик мистецтв, професор М.Мандес, аналізуючи цю працю, назве Георгія Нарбута генієм. А щодо літери «Ф» зазначить, що Нарбут за допомогою простої туші передав на папері «одчайдушний момент історичної драми цілого народу», коли за розвагами було забуто Україну... Ви також згадали, що «Абетка» тісно пов’язана з пошуком, становленням української ідентичності Георгія Нарбута. Чи могли б ви детальніше про це розповісти?

— Хоч у Петербурзі Нарбут був відомим художником, але відчував себе чужим, самотнім, був немов Гоголь, тільки в графіці. Це підтвердили й самі малюнки. Зокрема, на нашій першій презентації у Харкові ми просили психоаналітика проаналізувати роботи Нарбута. І той зауважив, наприклад, про відчуття Іншості, що проявляється у роботах. І схоже на те, що в літері «Н» зображено альтер-его Нарбута в Петербурзі. Образ темношкірого для нього близький. На позір той посміхається, але водночас на картинці перерізає рукою нитку, стоїть ногою на ковадлі, навколо — паркан із ножів. Це відображає те напруження, з одного боку, а з іншого — необхідність показувати себе певним чином. І це відчуття перебування «не у своїй тарілці» наростало.

Тож коли він відчув, що є можливість переїхати до Києва, то одразу реалізував цю мрію (проте й тут він далеко не одразу відчув себе своїм). У столиці Нарбут долучався до безлічі проєктів, тут він має можливість ходити по музеях, бачити те, на що він раніше тільки у книжках натрапляв, говорити українською мовою. Тому, звичайно, створення абетки — це важлива подія щодо пошуку його самоідентифікації. Він робить не лише мистецький проєкт, а й такий, що й допоможе йому зрозуміти самого себе.

— Чому вирішили видати саме цю книгу?

— Ми говоримо про ідентичність, мабуть, тому, що історія останніх шести років дає нам певний досвід для розуміння цього. Бо до 2014 року запитати в Харкові «хто ти» вважалося несмаком. А те, що ми перебуваємо в матриці мови, стереотипів поведінки, наших настанов, які від батьків, дідів передаються, ми майже не рефлексуємо, просто живемо цією традицією, яка імпліцитно в нас. І багато жителів нашої держави одного разу прокинулися зранку й почали розуміти, що вони живуть в Україні та є насправді українцями. Це дивно звучить, проте за ці роки це часто відбувається. Мені давно стало цікаво, як це «навернення» відбувалося в інших людей. Зокрема, ми видавали спогади Юрія Шевельова, який на три чверті німець, на чверть — росіянин, але він став видатним українським діячем. Як це в нього відбувалося? Усе це складається у нашу тематику.

Хоча не тільки пошук ідентичності став вирішальним, щоб видавати «Абетку». Це рішення інтуїтивне, сформоване тими ж походами до музею, у яких зберігаються роботи Нарбута. Але ж хто поїде в Харків? Саме тому, до речі, в нас є окрема серія «Слобожанський світ», ми відкриваємо нашу «Атлантиду». Тож збіглося чимало чинників.

Насамкінець хотів би наголосити. Наша книга, видання видавництва «Родовід» — це краплі в морі. І те, що немає видань, немає досліджень робіт Нарбута засвідчує також відсутність державницької стратегії. Бо є кілька десятків особистостей у кожній державі, яких усі повинні знати, досліджувати, бо на цих стовпах стоїть сучасна Україна. Нехай це буде державна міфотворчість, але кожна країна все одно повинна її мати. Це ще одна з причин, чому цим варто займатися.

Підготувала Марія ЧАДЮК, «День»
Газета: