Тільки наука змінить світ. Наука в широкому розумінні: і як розщеплюється атом, і як виховувати дітей… І дорослих теж.
Микола Амосов, український лікар, учений в галузі медицини, біокібернетики

Книжка як оголений нерв

Ольга МІГЕЛЬ: «Питання «заплющених очей» нашого суспільства досі актуальне під ярликами «какаяразніца», «музикавнєпалітікі» та інших»
11 листопада, 2021 - 16:49

Письменниця із Кропивницького Ольга Мігель працює в жанрі фентезі, тож вигадувати нові світи та їхню магію — її щоденна робота. Про фентезі як свідомий вибір, про рідне місто та письменницькі мрії, про роботу над книгами як цілковите занурення в тему — розповість читачам сама авторка.
     «КОРОНАЦІЯ СЛОВА» ДАЛА ВПЕВНЕНІСТЬ У СОБІ
      — Як ти почала писати? Це бажання з дитинства чи з’явилось у дорослому віці?

— У сім років я, гостюючи в бабусі на дачі, довго думала, що б подарувати мамі на її День народження, і врешті вирішила сама написати для неї книгу. Попросила в бабусі тоненький зошит в лінійку, та й сіла писати казку про дружбу маленької дівчинки та прибульця-рептилоїда, яку сама ж одразу і проілюструвала. А потім ще й два сиквели до неї було! Це діло мені дуже сподобалось, тож я вирішила писати далі й у майбутньому обов’язково стати професійною письменницею. І потрошку-потрошку продовжувала, аж поки не дописалась до нагород «Коронації слова» та видання!

Минулого року, коли директорка видавництва «АССА» повідомила мені про свої плани на збірку «Моє Різдво. 12 історій про дива, які поряд», я дістала ті старі зошити й, відштовхуючись від своєї першої літературної ідеї, написала ту саму казку «Дівчинка та Каребракс. Інопланетний друг на Різдво», яка й була видана в тій збірці.

— Ти багаторазова призерка «Коронації слова». Що дав тобі цей конкурс?

— Найперше — упевненість у собі, коли вона була мені необхідна найбільше. А також знайомство з чималою кількістю чудових людей, через яких я познайомилася з іншими чудовими людьми. Усе це відіграло величезну роль у тому, на якому етапі я зараз перебуваю у своїй творчості, на що здатна і як збираюся рости. 

— Чому пишеш саме фентезі? Сама любиш цей жанр?

— Якось так сталося, що саме він мені найбільше резонує. Я ніколи не задумувалася над тим, який би жанр обрати з тих чи інших причин — просто завжди писала саме те, що мені подобалося писати і що мені хотілося б читати.

«ЗА НАТУРОЮ Я ІНТРОВЕРТКА»

— Ти живеш в Кропивницькому. Не було бажання переїхати до столиці й завоювати її?

— Свого часу я півроку навчалася у Львові (на п’ятому курсі Академії друкарства), і мені дуже подобається це місто... Проте я катастрофічно не витримую його клімат від осені до пізньої весни й постійно хворію, тож не затрималася там.

Щодо Києва, то місто, безумовно, цікаве, маю там чимало друзів. До пандемії часто там бувала, і після випуску подумувала знайти там роботу та перебратися. Але врешті зрозуміла, що мені у Києві не зовсім комфортно найперше через логістику — оці «по багато годин марнування часу на маршрутці до метро, від метро до маршрутки, і потім ще двома маршрутками, аби дістатися до місця призначення» мені не дуже подобались, а водити машину — не моє (надто з київськими заторами). Та й я за натурою інтровертка, всілякі клуби-тусівки не дуже люблю, і вони для мене — також не привід кудись перебиратися.

Тож врешті мій чоловік, який родом з Києва, переїхав до мене сюди, я придбала тут власне житло і мені в своєму місті цілком комфортно та спокійно. Я працюю фрілансом, тож не маю потреби кудись ганяти в пошуках роботодавців. Можу спокійно собі писати, виділяючи час на хобі та творчість. Та й батьки поряд живуть— в гості до онука їм зручно ходити!

— Про що мрієш як письменниця?

— Нічого оригінального: щоб мої книжки читало якнайбільше читачів, щоб вони їм подобались, і щоб писали багато-багато відгуків у соцмережах, від читання яких моє авторське серденько радісно калатає! Ну і щоб якісь файні кіношники красиво та епічно ці книжки екранізували.

— Яке твоє місце в сучасній українській літературі?

— Ніколи про це не задумувалась, якщо чесно. Я просто пишу те, що мені подобається, та працюю з видавництвом, з яким мені дуже подобається працювати.

ТАЄМНИЦІ ГЛИБИНОЮ В ТИСЯЧОЛІТТЯ

— Твій топ-5 прочитаних книг за останній рік.

— Курт Воннегут — «Буфонада»; Павло Дерев’янко — «Тенета війни»; Террі Пратчетт — «Душевна музика»; Ніл Гейман — графічний роман «Сендмен. Прелюдії і ноктюрни»; Стьєпан Шеїч — графічний роман «Гарлін».

— Яку зі своїх книг любиш найбільше? Яка найважче давалась?

— Трилогія «Крук та Чорний Метелик» займає особливе місце в моєму серденьку. Ця історія писалася протягом десятиліття, з великими перервами, творчими кризами на чотири роки, переписуваннями першої частини після цих творчих криз, відкладаннями другої частини «в ящик» на кілька місяців багато разів та цілими античними трагедіями на тему: «Чи вдасться мені колись видати все це?». А коли писала третю частину, де треба було розв’язати всі нав’язані сюжетні лінії, загадки, що сягають в таймлайн на кілька тисячоліть, та усі заплетені драми, ще й не впустивши жодного шматочка тієї божевільної мозаїки, то якби не була людиною, яка в принципі не п’є спиртного — то, напевно, тоді спилася б.

Проте психологічно значно важче таки давався фантастичний трилер «Сновида», але з інших причин. На відміну від «Крука...» — не тому, що це величезна масштабна історія, яка довго писалася. А тому, що це книга про весну-осінь 2014 року. Тому, що все це писалося «по живому». Тому, що це історія про погляд крізь містичну призму на параноїдальні страхи, які захопили наше суспільство в той переламний для української нації час. Коли я писала цю «книжку — оголений нерв», то на кілька місяців занурилась в непростий психічний стан, аби написати історію про химери, які лякають найперше тому, що вони — криве дзеркало нашої реальності, з усіма її проблемами, на які так важко знайти відповіді та правильні рішення. Адже питання «заплющених очей» нашого суспільства досі актуальне під ярликами «какаяразніца», «музикавнєпалітікі» та інших «папріколу».

— Чи є в тебе літературні гуру, на яких рівняєшся?

— Серед українських авторів це, безумовно, Володимир Арєнєв. Те, як він працює з сеттингами та персонажами, як закладає підтексти та інтертексти у свої твори, як вміє будувати меседжі — той рівень і та планка, на які однозначно варто рівнятися! Серед світової літератури загалом — професор Толкін, Джоан Роулінг, Філіп Дік, Курт Воннегут.

Підготувала Юлія ІЛЮХА
Газета: