Давайте не лише язиком поговоримо, проголошуючи написане, але, із розмислом учитавшись, подбаємо ділом сповнити це
Кирило Турівський, церковний діяч, філософ, письменник, проповідник і стовпник, оратор Київської Русі

Наповнювати простір «своїми»

Дискусії щодо української політики пам’яті
13 квітня, 2018 - 12:46

Є книги, які не тільки інформують, а й містять потужний імпульс, щоб активізувати мислення читача. Такою є праця Олександри ГАЙДАЙ «Кам’яний гість. Ленін у центральній Україні», обговорення якої відбулося у столичній книгарні «Є». Історик, наукова співробітниця Музею історії міста Києва розпочала своє дослідження ще до Революції Гідності. Її аналіз ставлення до радянської спадщини, зокрема крізь призму пам’ятників Леніну, набув особливої актуальності уже згодом, після «ленінопаду». У своїй книжці вона зокрема порушує проблему, чому пам’ятники Леніну простояли в незалежній Україні так довго. Це питання стало ниткою, що допомогла розгорнути цілий клубок явищ, які важливі для розуміння української політики пам’яті.

ЛОКАЛЬНА ІСТОРІЯ

Олександра Гайдай констатує, що масово пам’ятники почали зносити після Майдану, розстрілів Небесної Сотні. Це стало переломним моментом, який вона називає колективною травмою. Крім того, історик об’їздила багато міст і містечок України, спілкувалася з жителями щодо пам’ятників і зрозуміла: «Люди часто не знали, на що можна замінити пам’ятник Леніну: які є локальні історії, якими є інші герої. Бо до цього найпопулярнішим варіантом було замість Леніна поставити пам’ятник Шевченку».

Тож насправді існування в українському просторі пам’ятників Леніну є симптомом значно глибшого питання — знання своєї історії, своїх героїв і перемог. А ці відомості відсутні навіть у деяких студентів-істориків. Зокрема, Олександра Гайдай проводила опитування студентів педагогічних вишів, і виявилося, що житомиряни навіть не знають про музей космонавтики в їхньому рідному місті.

Водночас виникло питання: а чи обов’язково потрібно ставити когось на п’єдестал замість Леніна? Олександра Гайдай переконана, що треба: «Простір все одно буде наповнюватися, питання тільки, хто і як це буде робити». 

«ЯКЩО НЕ ПОСТАВИТИ ПАМ’ЯТНИК ПОЛКОВНИКУ АЛМАЗОВУ — ТАМ З’ЯВИТЬСЯ ПОТЬОМКІН»

Один з учасників дискусії, з Херсона, навів такий приклад: «Коли проводили декомунізацію й пропонували людям на вибір назви вулиць, то обирали «Зелена», «Садова» і таке інше. Натомість, коли був варіант на місце пам’ятника Марксу повернути пам’ятник Потьомкіну, то так швиденько і зробили. Висновок: якщо не поставити пам’ятник полковнику Алмазову або Яру Славутичу, які з Херсонщини, — там з’явиться Потьомкін. Тож краще наповнювати простір «своїми».

Однак це стосується не тільки «конкуренції» українських та російських героїв за український простір. Під час дискусії виникло питання й щодо рівня осмислення нинішніх пам’яток. Зокрема, маємо парадоксальну ситуацію, коли в Києві Національний академічний театр опери та балету носить ім’я Тараса Шевченка, а поруч, збоку, стоїть пам’ятник Миколі Лисенку. Ще один приклад — відсутність у Києві пам’ятника Терещенкам, чиї кошти посприяли будівництву, наприклад, того ж Володимирського собору.

«УКРАЇНЦІ, ЯК «НАРОД-СПЕЦНАЗ», ІДУТЬ ПОПЕРЕДУ»

Приємно, що до дискусії долучилися не тільки українці. На обговоренні книжки була присутня й гостя з Білорусі — Наталка Бабіна. Письменниця і журналістка зізналася, що під час дискусії порівнювала, як ставляться до Леніна в Україні та в Білорусії, й дійшла висновку: «Українці, як народ-спецназ, ідуть попереду, а ми йдемо за вами». Щоб розвінчати можливі міфи про відсутність декомунізації в Білорусі, вона зачитала невеличку мініатюру, надруковану в білорусько-українському альманасі «Справа», що має назву «На що нам цей Ленін?». У ній в гумористичній формі висвітлено ставлення білорусів до пам’ятників цього діяча. «Тож білоруси, як вони самі себе називають, — партизанська нація, — поділилася Наталка Бабіна. — Вони мовчать, нічого не кажуть, але Ленінів теж поступово починають розкидати».

Тож будемо сподіватися, що в обох країнах національний дискурс поступово звільнятиметься від радянських впливів. І роль таких дискусій для виявлення й усвідомлення необхідності «заповнення простору «своїми»» є надзвичайно важливою.

Марія Чадюк
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments