Оскільки українська нація кілька століть шукала свого визволення, остільки ми розцінюємо це як непереможне її бажання виявити й черпати своє національне офарблення.
Микола Хвильовий, український прозаїк, поет, публіцист

Ода про добро, зло і красу

У видавництві "Апріорі" вийшла книжка «Лісова пісня», яку приурочили до 150-ліття з дня народження Лесі українки і 110-ліття написання знаменитої драми-феєрії
3 травня, 2021 - 18:01

Леся Українка вважала «Лісову пісню» своїм найвищим мистецьким здобутком, який вийшов з-під її пера у період загострення хвороби, коли вона перебувала на межі життя і смерті. Пробудження ностальгійних спогадів у далекому Кутаїсі (в улюбленій Грузії) за рідною Волинською природою виразно оприявнили у Лесиній пам’яті мальовничі міфічні картини цього дивовижного казково загадкового краю. Ось як про цей спогад дитинства вона пише у листі до матері: «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я здавна тую Мавку «в умі держала» ще аж з того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом із маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділася Мавка».

Праця над цим шедевром, з одного боку, була рятівним колом для Лесі у її боротьбі з тяжкою недугою, а з іншого – з її листа: «Юрба образів не дає мені спати по ночах, мучить, як нова недуга, – отоді уже приходить демон лютіший над усі недуги, і наказує мені писати, а потім я знову лежу як порожня торбина. Отак я писала «Лісову пісню» і все, що писала останнього часу». Це був 1911 рік. У такому творчому пориві Леся  Українка усього за  два тижні завершила цей драматичний шедевр у неоромантичному стилі. Одержима розповідями дядька Лева (на прізвище Бас) біля вогнища у загадковому урочищі Нечимному про бездонне «темне» озеро, яке було перед їхніми очима, про всяку «силу» лісову, водяну, польову, про їхні звичаї та відносини між собою і людьми. Ці розповіді були тим сильним і правдивим імпульсом, який вразливе дитя згодом своїм талановитим поетичним словом здивує і вразить світ. Тут доречно згадати важливе твердження Євгена Сверстюка: «Дитина потрапляє у світ культури батьків». Саме так зростала і формувалася геніальна постать Лесі Українки під невсипущим оком її талановитої матері Олени Пчілки, дядька Михайла Драгоманова і дивовижної волинської землі, оповитої таємничими легендами, переказами, міфічними казковими образами. Хоча за своє коротке сорока трьохрічне життя Леся Українка залишила вражаючі поетичні поеми, драми, прозові твори, понад 270 віршів, безліч публіцистичних статей і неперевершені переклади світової класики, все ж вона підсумовує: «Такий твір мусив з’явитися, його чекало життя, його вимагала література». І не помилилася: «Лісова пісня» стала шедевром української і світової драматургії у жанрі неоромантизму, апофеозом красі й вірності коханню, яке народжується з глибинної гармонії Природи. Високо оцінив Максим Рильський цю драму-феєрію: «Лісова пісня» – це діамантовий вінець Лесі Українки».

Деякі дослідники бачать у «Лісовій пісні» інтерпретацію легенди про Грааль (стародавній образ животворної енергії, сконцентрованої у жінці, а у християнстві – чаша, в якій збереглося кілька крапель крові Ісуса Христа). Літературознавці підкреслюють глибинний зв’язок твору зі стародавніми поемами, що входять у творчу спадщину людства з виразним національним колоритом. Не дивно, що особливої барви, національного присмаку надають поемі волинські говірки, які Леся засвоїла з дитинства. Саме тому вона стала разом із Климентом Квіткою досліджувати український фольклор, знала понад 500 пісень і вперше записала багато з них на фонограф. Перша її фольклористична праця «Купала на Волині» опублікована ще в 1891 році. Глибинний філософський універсалізм у романтичній поемі твердо стоїть на фундаменті народних традицій і уявлень про світобудову наших пращурів. Тут дивовижно з тонким естетичним смаком переплелися модерність і архаїка. Головні герої драми Мавка і Лукаш – це опоетизована пісня, гімн високому й ніжному коханню, яке прокидається разом із природою. Воно таке ж світле чисте вразливе як той мерехтливий прозорий ранок під першими ласкавими сонячними променями з неповторними солов’їними трелями. Саме ця  сопілкова Лукашева мелодія змусила Мавку прокинутися від сну з вигуком: «Ой, у моє серце упала зірка!». А за давнім народним повір'ям зірка символізує дівчину, красу природи і кохання. «Як солодко грає, як глибоко крає…», говорить вражена Мавка, яка у цей момент здобуває людську душу. А закоханий Лукаш отримує від Мавки духовну силу, яка дрімала десь на дні його серця. Цей прекрасний момент стає початком трагічної розв'язки у долі Мавки і Лукаша…

«Лісова пісня» актуальна на сьогодні як ніколи. У час глобалізації ми швидкими темпами втратили духовні цінності, а зараз вступили у світ віртуалізації, який позбавляє нас людського спілкування, вихолощує усі духовні сили світовідчуття, перетворює нас у біороботів. Критичною є тема Природи і Людини. Людина навіть не задумується над цими надважливими проблемами  свого існування і розвитку. Виглядає так, що людина досягнула прогресу у своєму розумовому розвитку, а втратила (чи втрачає) свою духовність, втрачає відчуття гармонії. Підтвердилися прогнози Володимира Вернадського у його вченні про ноосферу щодо сумнівів чи розумна геологічна сила буде скерована на добро, чи на зло. Лесин твір дуже виразно розкриває  важливу проблему Добра і Зла для виживання людства і  збереження людяності в  людині через її сакральне ставлення до Природи. Саме тому «Лісова пісня» належить до геніальних шедеврів духовної скарбниці людства, яка має силою свого поетичного слова і глибини думки повернути загублений світ духовності до своїх чистих джерел – до свого первозданного зоряного Дитинства! Важливо зазначити, що «Лісова пісня» з творчого доробку Лесі чи не найпопулярніша: фільми, мультфільми, балети, театральні постановки, переклади, видання і перевидання з художніми ілюстраціями (чого лише вартує мистецтво Караффи Корбут!). От і до ювілею Лесі Українки у видавництві «Апріорі» вийшло ошатне видання «Лісової пісні» з ілюстраціями  художниці Олесі Вітовської у світлій і чистій колористиці, як незаймана душа незрадливої жертовної Мавки.

Наприкінці драми Лукаш прозрів і зрозумів, що найвищою життєвою цінністю є душа людини, сповнена любові й уособлена у найпрекраснішому символічному образі Природи – Мавці. Дуже вдало художниця завершує вершинну думку Лесі Українки, що Краса, а значить, кохання врятує світ і любов не вмирає: галявина, під засніженою берізкою  сидить у білому одязі Лукаш із сопілкою, по іншу сторону  галявини у одязі темних барв замерзаючий Лукаш, у центрі галявини з-під снігу вибивається зелений паросток берізки, підкреслюючи незнищенність Природи. А невисоко під небом пропливає Мавка, сиплячи зі своєї долоні червоні квіти-краплі кохання,  неначе промовляє: «Я збагнула, що забуття не суджено мені», що символізує  невмирущість Душі, Природи, а, значить, Кохання, яке здатне на жертву заради порятунку свого обранця. Це достойний вишуканий подарунок до 110-ї річниці (1911р.) написання Лесею Українкою свого непроминального твору, який різні дослідники відносять то до фентезі, то до детективу,  то до казки, то до глибокого філософського трактату, закоріненого у тисячолітні діаманти народної естетики. Тепер залишилося перекласти цей шедевр української літератури на різні мови світу, як це діється із шедеврами такого гатунку, зокрема авторства Шекспіра, Метерлінка, Екзюпері, Виспянського, Гауптмана. Радісною звіскою є видання чотирнадцятитомного ювілейного видання творчого спадку Лесі Українки, а також астероїд, названий на честь Лесі Українки «2616» (2616Lesya), який у 1970 році вчені відкрили на астероїдному поясі між Юпітером і Марсом. Отже, Леся Українка як та зірка-любові до України кружляє у далекому космосі, рятуючи нас від безпам'ятства і бездуховності!

Наталя ГУМНИЦЬКА, Львів. Ілюстрації Олесі ВІТОВСЬКОЇ до книжки "Лісова пісня"