Обирати собі уряд має право лише той народ, який постійно знаходиться в курсі того, що відбувається
Томас Джефферсон, видатний політичний діяч, дипломат і філософ епохи Просвітництва, один з авторів Декларації незалежності США, 3-й президент США в 1801-1809 роках

Орфей не обертається

Про нову книжку Олени Герасим’юк, яка стала однією з найпомітніших поетичних подій буремного 2020-го
12 лютого, 2021 - 11:14

Увесь час, що триває російсько-українська війна, у мистецьких колах не вщухають дискусії про те, чи вважати літературу факту й так звану «окопну правду» справжньою літературою. Хоч варто було б поставити інше запитання: чи можна піти на війну поетом й повернутися ним же. Адже заяложений масовою культурою вислів Адорно про поезію після Освенцима також і про це. Нова поетична книжка Олени Герасим’юк, військової волонтерки й парамедика, що вийшла у видавництві «Люта справа», почасти відповідає на це запитання. Тож збірку «Тюремна пісня» варто читати передусім як подолання поезії війною, а війни — поезією.

МАНДРІВКА ЗА КРАЙ НОЧІ

Війна у книжці Олени Герасим’юк — це не лише бойові дії на території конкретних областей не менш конкретної держави. Війна тут — певний екзистенційний стан між життям і смертю, щоденна мандрівка за край ночі. Стихія вогню, який не лише освітлює темряву над «сірою» зоною і лінією протистояння, а й безжально вдирається в зону умовного спокою й миру, заповнюючи думки, очі й судини, залишаючи червоні відбитки й відблиски на живому та неживому:

відкриваю вікна і чую вогонь

відкриваю очі і чую вогонь

виходжу на площу і бачу

вогонь

плавляться турнікети

вагони розвозять вогонь

з вікон кав’ярень лунає

не музика, тільки вогонь

я зустрічаю людей але бачу

вогонь.

Війна — це межовий і незручний, як вушко голки, часопростір, у якому навіть Бог — такий самий солдат, як і всі. Хіба рангом вище (але це не точно). І саме тому з ним можна розмовляти, як зі «своїм», не добираючи слів, з лайкою і обсценною лексикою. Мовою війни, яка ламає ієрархічні зв’язки вщент, адже перед смертю всі рівні, й не знає поділу на високі й низькі слова.

Саме з таким Богом розмовляє героїня одного з найвідоміших віршів Олени Герасим’юк «Отче наш! Боже України та Білорусі!», який ще називають «Солдатською молитвою». Зробимо тут відступ і скажемо, що це об’єднання України та Білорусі не випадкове: і як натяк на Велике князівство Литовське в минулому, і як спроба відмежуватися від «русского мира» в теперішньому. Однак релігійні мотиви і біблійні алюзії, як і метафори смерті та воскресіння, прошивають усю книжку, як кулі. І це не так про маленьку людину на війні, як про велику надію, навіть якщо сподіватися нема на що:

Коли це до тебе долетить —

ми вже постаріємо,

війна закінчиться, інша

почнеться, ми помремо,

але, як бачиш, не втрачаємо

надії.

ПЕКЕЛЬНА ПІСНЯ СВОБОДИ

Звідки ж береться ця надія? З того ж вогню, що і лють та відчай. Адже вогонь не лише випалює й знищує, а й очищує та звільнює. Саме тому «Тюремна пісня» — книжка не лише про сходження в пекло, а й про повернення звідти. (Запитання про те, чи можна з війни повернутися, ми залишимо у дужках: «Війна триває за межами часу, / Лягає в могилу з останнім солдатом»). І йдеться не лише про християнський дискурс («не дай так, як під Веселою Горою, коли душі / не могли вилізти з-під трупів на Суд Страшний»). У текстах Олени Герасим’юк з’являється й образ Орфея з давньогрецького міфу. Однак український Орфей не озирається, він співає пекельну пісню свободи — «Тюремну пісню».

А де надія, там і віра, і впертість, і любов. І композиційно «Тюремна пісня» — шлях з пекла до раю, тільки за пекло тут війна, за чистилище — любов і дитинство, а за рай — свобода. Здавалося б, дитинство тут зайве, бо дітям на війні не місце. Але дитинство в книжці — це радше пам’ять про абсолютне й відсутність сумнівів і водночас нагадування про неможливість повернутися у рай-без-пекла. Адже тому, хто обирає шлях свободи, доведеться померти тричі: на війні — щоб вижити й стати новою людиною, в любові — щоб цінувати й перестворювати життя, і у свободі — щоб запалити її вогонь. Новий вогонь.

Ія КІВА
Газета: