Про себе, про Україну і світ

Щоденник — це окремо взяте життя очима конкретної людини, подане через її свідомість, її світосприйняття. Джерелознавча, історична цінність цього жанру літератури полягає в тому, що коли йдеться про масштабну, непересічну, тим більше видатну особистість, яка мислила не лише в категоріях власного, персонального життя, але думала й писала про Україну й ціле людство, про місце рідної країни на політичній і культурній карті світу, то це літературний і науковий твір, котрий є цінним документом доби (звісно, суб’єктивним, але це не применшує його ваги).

Такими є щоденники Євгена Чикаленка, Сергія Єфремова, Олександра Довженка, Олеся Гончара, Леся Танюка (окремої розмови варті щоденники Аркадія Любченка — бо тут потрібно «включити» доволі критичне ставлення до їх автора). А тепер завдяки копіткій і самовідданій праці співробітників видавництва «Дух і Літера», за підтримки Програми дослідження модерної історії та суспільства України імені Петра Яцика, Інституту історичних досліджень Львівського національного університету імені Івана Франка, Канадського інституту українських студій університету Альберти, за фінансового сприяння громадської організації «Українсько-єврейська зустріч» побачило світ перше в Україні унікальне видання «Щоденників» визначного українського історика Івана Лисяка-Рудницького (1919 — 1984). Можемо стверджувати, що ця книга гідна стати в одному ряду з переліченими вище щоденниковими творами наших видатних співвітчизників.

МАЙЖЕ ДЕТЕКТИВНА ІСТОРІЯ ЩОДЕННИКІВ

Цей історичний документ, віднайдений, ретельно проаналізований і підготовлений до друку (чого варта одна розшифровка тексту, пояснення сотень відомих і зовсім маловідомих прізвищ людей, згаданих у «Щоденниках») сином історика Петром Лисяком-Рудницьким, головними редакторами цього видання Френком Сисином та Ярославом Грицаком, головним упорядником Ярославом Глистюком, охоплює широкий спектр подій біографії І. Лисяка-Рудницького — життя Львова у 1930-ті роки, української громади Кракова у 1939 — 1940 рр., побуту в нацистському Берліні та окупованій Празі 1940 — 1945 рр., побуту на еміграції у Західній Європі та США у 1945 — 1954 рр. і, нарешті, радянської Москви та радянського Києва 1970 р. (одна з найцікавіших складових «Щоденників»). Сукупність записів Лисяка-Рудницького (загальний обсяг близько 700 сторінок) подає у новому світлі центральні сюжети української історії ХХ століття, а також дозволяє побачити особисте формування історика й еволюцію його поглядів.

Перш ніж ця книжка була остаточно підготовлена до друку, «Щоденники» мали прецікаву, майже детективну історію, що про неї, мабуть, варто бодай стисло згадати. Ось що пише у передмові до цього видання Петро Лисяк-Рудницький: «Якщо на час смерті мого батька 25 квітня 1984 року я і знав про його щоденники, то, безперечно, забув про них у роки, що сплили з того часу. Вони потрапили мені до рук і повернулися на згадку тільки після того, як 24 червня 2014 року померла моя мачуха, Олександра Черненко-Рудницька, а її донька, Оксана Декстер, ласкаво надіслала мені коробку з особистими речами батька.

Навіть не йшлося про те, щоб спробувати прочитати численні книжечки в шкіряних палітурках, але я відразу зрозумів, що вони можуть зацікавити дослідників української історії. Тому я звернувся до двох надійних колег-професорів — Ярослава Грицака і Френка Сисина — і попросив їх надати свою фахову оцінку. Я надіслав щоденники в Торонто, після чого ці добродії не лише підтвердили моє враження про важливість цих джерел, але і взялися підготувати їх до публікації у цьому виданні, що його читач тримає в руках».

І далі важлива думка пана Петра: «Після роздумів я дійшов висновку, що найкращою шаною батьковій пам’яті буде показати його таким, яким він був, і дозволити іншим робити власні висновки... Для мене багато важить те, що через сто років після його народження інтерес до життя і праці мого батька зріс до того рівня, що він і сам тепер належить до історії (вживаючи виразу Михайла Драгоманова) «ще одного живого народу», в якому став найвидатнішим науковцем свого покоління».

ОБРАЗ ІСТОРИЧНОГО ШЛЯХУ УКРАЇНИ І ПОРТРЕТ САМОГО АВТОРА

Отже, «Щоденники» — перед нами. Це водночас і прецікавий образ історичного шляху України та українців середини та другої половини ХХ століття, і портрет самого автора, його духовного й інтелектуального розвитку, змужніння. Діапазон дивовижний — від першого запису в «Щоденниках» 12-річного хлопчика (грудень 1931 року): «Зачинаю той перший мій щоденник 22 грудня 1931 року. Пишу його для того, що чую в собі внутрішню потребу писати, і на письмі зіставити це все о чім думаю. З цією ціллю зачинаю цей щоденник. Призначую його передовсім для власного ужитку і тому присьвячую цей мій перший денник собі самому» (невдовзі йде зворушливий запис: «До побачення, мій деннику, добраніч!») — і до напрочуд точних, нещадних до Імперії спостережень під час відвідання Москви (і Києва) в серпні 1970 року. Приміром, таких: «Після закінчення оглядин Кремля я відлучився від екскурсії. Сам пройшов через Червону Площу — дивовижний архітектурний ансамбль, в якому плуталися кремлівські шпилі й башти, мавзолей Леніна та силюет собору Василія Блаженного зі своїми цибулястими банями... Пройшовши через Червону Площу, я зупинився біля особливої історичної пам’ятки:  «Лобное место» — тут відбувалися страти... Серце стиснулося мені від холодної зненависті». І далі Лисяк-Рудницький дуже влучно цитує (гімназійна латинська освіта у Львові була на рівні!) класичний вислів сенатора Катона Старшого: «А поза тим вважаю, що Карфаген (імперську Москву! — І.С.) потрібно зруйнувати». Такою потужною була сила «холодної ненависті» цього історика...

Резюмуючи, можна сказати: попереду в «Щоденників» — довге життя. З цих сторінок читач побачить отой таємничий «дух часу», сотні образів, неповторних людей (від матері автора, славетної Мілени Рудницької, починаючи). І, можливо, збагне, що значить бути Українцем і Людиною в страшні часи.