Для держави корисно, щоб знатні люди були гідними своїх предків.
Цицерон, давньоримський політичний діяч, видатний оратор, філософ і літератор

«Проявлення духу цілої нації»

Побачило світ видання «Таємна троянда» Вільяма Батлера Єйтса
11 вересня, 2020 - 12:15

...Коли хтось зазирає в темряву, то завжди там щось побачить

В. Б. Єйтс

Нещодавно у видавництві «Астролябія» у перекладі Олени О’Лір вийшла «Таємна троянда» ірландського поета та письменника Вільяма Батлера Єйтса. Але що ми знаємо про Ірландію? Лепрекони. Святий Патрік. Пісня Zombie та ІРА (Ірландська республіканська армія, а не India Pale Ale)... Що ще? Одні з найдавніших і найбільших у Європі мегалітичні споруди: величний Нью-Ґрейндж та кургани долини ріки Бойн. Найосвіченіші люди темних віків Середньовіччя — ченці, переписувачі книг і геніальні художники мініатюр у тих книгах; архітектори мальовничих монастирів та височенних круглих веж, що шпилями стриміли в небо. Складна, навіть, без перебільшення, трагічна історія народу, приреченого загарбниками на майже сімсот років постійного безправ’я, безземелля; на бідність і голод.

А крім того, якась містична атмосфера цілої країни — де не кинь оком — усюди таємниці. Тут — пагорб, круглий курган з дольменом на вершині — мабуть, вхід у чарівну країну сидів (знаних нам як феї). Зайдеш туди на день, а вийдеш — мине вже багато років у нашому світі... Там — менгір з напівстертим огамічним написом — чи не могила стародавнього воїна, чий дух по ночах приходить сюди тужити за колишньою славою?.. Ось на берег річечки спадає нічний туман — крізь імлу видно нечіткі обриси зловісної нічної пралі, що, полощучи у воді криваве вбрання, віщує чиюсь смерть... Та ні, це просто дерево... Але що це за крик, чи не банші? І теж віщує смерть...

Тож не дивно, що в Ірландії народжуються такі, як В. Б. Єйтс — люди, здатні відчути, щоб описати, відтворити таємничу красу рідного краю, його легенд, переказів. І реальних подій теж. Бо творилась книга в часи, коли ірландці зацікавилися власним минулим, коли плекали й відроджували своє традиційне, давнє, автентичне. У часи, коли переосмислювали це минуле, щоб іти далі, в майбутнє, до свободи й незалежності своєї країни...

Вільям Батлер Єйтс народився 1865 року в передмісті Дубліна, в цьому місті й навчався. Рано почав писати поезію. Захоплювався давньоірландською культурою, фольклором, історією; окультизмом і таємними вченнями; театром — як національним, так і навіть традиційним японським. Усе це згодом мало великий вплив на його творчість. А в 1923 році йому присуджено Нобелівську премію з літератури: «за його завжди натхненну поезію, яка у найвищій художній формі проявляє дух цілої нації».

У доробку Вільяма Єйтса — збірки поезій, п’єси, поеми, антологія ірландських балад, збірка статей. «Таємна троянда» вперше побачила світ у 1897 році. Того ж самого року була видана книга ще одного уродженця Дубліна — Абрагама «Брема» Стокера «Дракула». Що цікаво:і Єйтс, і Стокер входили свого часу до окультного езотеричного ордену «Золотого світанку». І ще — натхнення для написання «Дракули» Стокер черпав з повісті «Кармілла» ще одного уродженця Дубліна — Шерідана Ле Фаню,— вона вийшла друком на 25 років раніше. Такі от вони — ірландці!

Назва збірки натякає про подвійну, глибоку таємницю. Бо троянда ще з античних часів — символ власне таємності. Є такий вислів — sub rosa. Він означає «у великій таємниці». За часів Стародавнього Риму у світлицях на стелі часто малювали троянду, щоб нагадувати присутнім на обіді: те, що сказане напідпитку (sub vino), мусить залишатися нерозголошеним (sub rosa). І в Середні віки троянда, підвішена зі стелі, означала, що зустріч у кімнаті мала таємний характер, і зобов’язувала усіх під тою трояндою берегти таємницю. Символіку троянди використовувало і християнство. У сповідальнях часто зображували цю квітку, отже, все, почуте там, мало залишитися секретом. А ще троянда є символом езотеричним, про що читач зрозуміє й сам зі сторінок Єйтсової книги.

Загалом збірка складається з невеликих новел, поділених на три розділи. Такий собі триптих.  Перший розділ, який і дав назву збірці, це вісім новел-притч: коли яскраво казкових, коли — темно-містичних, коли — журливо-смішних до банальності. Події, описані в них, відбуваються переважно в тій частині Ірландії, що її найбільше любив автор — у графстві Слайґо (провінція Коннахт). А загалом майже все з нашої збірки відбувається саме там.  Часовий період історій першого розділу — від століття приблизно IV н. е. десь до XVIII-го.

Розділ другий — шість історій з життя такого собі народного вчителя, барда й волоцюги на ймення Ганраган. Доля його вплетена в долю рідного краю, у стародавні вірування про казкову країну сидів. «Оповідки про Ганрагана» — це про вибір власного шляху, власного призначення; про фатум митця, життя якого — переважно поневіряння по дорогах своєї країни, без дому й родини; про прагнення поета до прекрасного, хай навіть недосяжного, прихованого в імлі легенд та вигадок.

І нарешті останній розділ — три оповідання вже виразно езотеричного спрямування, з розмірковуваннями про релігію, людське буття й пошуки сенсу існування. По настрою ці три новели суголосні з творами валлійського письменника Артура Макена... До речі, Макен теж свого часу, як і Єйтс, був членом окультного ордену «Золотого світанку».

А ще «Таємна троянда» — це прекрасна, багата, чуттєва лірика! Єйтс — неперевершений у своїй ліричності. Мабуть, це через нещасливе кохання до Мод Ґонн — ірландської революціонерки та феміністки, яка кілька разів відхиляла пропозиції письменника одружитися. Збереглась навіть така розмова. Коли Єйтс сказав, що без неї він не щасливий, Мод відповіла: «Ви створюєте прекрасні вірші з того, що називаєте нещастям, і щасливі цим. Шлюб був би такою нудною справою. Поети ніколи не повинні одружуватися. Світ має мені бути вдячний за те, що я не вийшла за вас». Тож автор «Троянди» вклав усі свої нерозділені почуття у власні твори, оживив їх чудовою лірикою — скрізь, де це до речі, на своєму місці. От, наприклад, прощальний танець Костелло й Уни — лаконічно, розкішно, вишукано...

І замість висновку. Що ж, Вільям Єйтс зазирнув у темряву. Темряву свою та свого народу. Своєї, тоді ще не самостійної країни. Своєї загадкової та багатостраждальної землі. У пітьму минувшини, у морок історії, в імлу легенд і справдешніх бувальщин. У туманну дійсність своєї сучасності... А зазирнувши — зі смаком, з умілістю й витонченістю співця-поета,— переказав нам те, що там побачив.

Богдан СТАДНИК, музикант, поціновувач фантастичного жанру літератури
Газета: