Наша Батьківщина благає допомоги красномовства, бо так багато її преславних подвигів поминається глибокою мовчанкою.
Феофан Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ, перекладач, публіцист, науковець

Українські аристократи духу і дії

7 червня, 2019 - 11:06

Петро Шкраб’юк. Попід Золоті Ворота: шість елегій про родину Калинців. — Львів: Сполом, 2018. — 528 с.

2018 року в «Слові Просвіти» (ч. 31 (979), 2 — 8 серпня 2018 р.) було опубліковано мою статтю «Думки Божого дерева» — роздуми про поетичну книжку «Шлюб із полином» Ірини Калинець (відійшла за межу 31 липня 2012 р.). І тут доречно згадати закінчення цієї статті... Омите любов’ю, сльозою пам’яті, слово житиме вічно, бо правдива Вічність дарована Людині, котра життя своє положила на вівтар боротьби за сльозу слова волі:

Я на день воскресіння прийду.

Я ж бо дня того, Боже, чекаю,

бо пекельний вогонь не здолає

зжерти людську всевічну

сльозу...

Вона запитає не Бога — запитає нас, присутніх на цьому дійстві: де були, що робили, щоб вибороти, зберегти для Вічності сльози пам’яті, волю для прийдешніх поколінь...

Сльози, ворота пам’яті, які відкривають нам двері до Вічності, бо правдою, лише правдою має думати, жити людина. Важить не те, скільки людина прожила, а як чинила і чи було її життя доброчинним та доброчесним. Сльозою боротьби, силою слова боролася поетеса за свободу для прийдешніх поколінь. Вона перемогла, всіх перемогла, і зоря її горить непереможно у Вічності...

Тепер же на моєму робочому столі — «Біблія» пам’яті про нищівні часи комуністичної системи, про тих, хто поклав своє життя на кін боротьби за нашу свободу. Це книжка Петра Шкраб’юка «Попід Золоті Ворота: шість елегій про родину Калинців» (друге видання). Її герої бесідують, промовляють добротним словом автора, бо в минулі часи, як писала Ірина Калинець, слова були «затиснуті у горлі, задушені в мовчанні».

І ось перед нами — унікальна книжка. Цей шедевр документальної прози непросто коментувати, бо він розкривається у процесі повнокровного життя, коли читаний-перечитаний, збережений у пам’яті. Відчуттям всесильності, правдивості слова переймаєшся до глибини душі, бо текст вражає фундаментальною мудрістю, знаннями, обсягом опрацьованого матеріалу і спонукає пам’ятати і знати те, що формує духовний світ людини.

А що знаємо про Ігоря Калинця? Автор книжки ємко написав у передмові: «Отже, маємо Калинця-поета і Калинця-громадянина. Ці величини рівнозначні. Вони й творять оту — недосяжну для інших — цілісність... Храм його поезії та життя сяє нині для всіх, у кого не байдуже серце й відкрита душа» (с. 6, 9). Ігор Калинець працює з повною віддачею і по сей день, щоб наше життя не перепинялося у Храмі волі України, щоб, за словами автора, «стояв той храм на видноті» (с. 10) і щоб не маліла пам’ять нашого духу, зокрема про Василя Стуса, В’ячеслава Чорновола, Стефанію Шабатуру, Ірину Калинець:

Там ангел на органі грав,

в снігах цвіла калина.

Були Василь там, В’ячеслав,

і Стефа та Ірина (с. 10).

...Ожила в пам’яті подія із представлення книжки в місті Ходорові, де народився Ігор Калинець. Підходить до пана Петра шляхетна пані, вчителька (за статистикою, жінки читають більше) з чоловіком і каже тому: «Стань на коліна перед отим мужем! Написати таку книжку — до снаги великому митцеві й патріотові України».

Тож відкриймо ворота пам’яті книги... Обнімімо думками події та образи героїв книжки (не можу цей шедевр літературної публіцистики назвати книгою)...

Уже самі назви розділів — елегій («Між тишею і громом», «На перехресті трьох світів», «Друге полювання», «За дротами», «Після бурі» і «Скресіння») — розкривають суть і характер книги, проводять у добу Визвольних змагань 1917—1921 років, відтак у період боротьби ОУН та УПА — віхи історії, які явилися потужним стимулом для духовно-ідеологічного формування шістдесятників, насамперед подружжя Калинців, їхніх знайомих та побратимів, подають всебічний літературознавчий аналіз поезії Ігоря та Ірини, детально розповідають про обшуки, арешти, допити і засуд Ірини, а згодом Ігоря (молодих батьків другокласниці Дзвінки)...

Не менше вражає розповідь про «контрасти волі і неволі», тобто про те, як подружжю Калинців довелося шукати роботу після дев’ятирічного ув’язнення, «взаємини» з КДБ — і знову ж таки, про літературну творчість та міжнародне визнання.

Нарешті — «Скресіння». Елегія так само промовиста. Бо вона — про національне піднесення наприкінці 1980-х років, відновлення Української держави... В цих доленосних подіях Калинці взяли найактивнішу участь.

Книга цінна тим, що автор скрупульозно опрацював приватний архів Калинців; судові справи, які зберігаються в СБУ, та численні публікації в періодиці — як в Україні, так і за її межами. Колориту книзі додають живі розповіді-спогади Ірини Калинець, Стефанії Шабатури, Ярослава Лемика... Всі троє уже відійшли у Вічність, і їхня «усна історія» особливо хвилююча та переконлива.

Назагал книга «Попід Золоті ворота» не тільки про родину Калинців. Вона охоплює весь дисидентський рух в Україні, наводить безліч імен борців, котрі чинили опір червоному тоталітаризму. Про них Петро Шкраб’юк пише у статті «Перед лицем отих, що впали, або Погляд з відстані двадцяти літ», до якої додав свій вірш «Заклинання» (с. 485—489):

Перед лицем отих, що впали,

Що перебули кримінали,

Ламали тюрем всіх стовпи, —

О пам’яте моя, не спи!

Перед лицем отих, що будять,

Неправду — студять, кривду —

 судять

І кличуть у державну вись, —

О пам’яте моя, зведись!

Не спи! Зведись мірилом сущим

І перед духом невмирущим,

Сказавши спокою: прости! —

Свій дух і пам’ять освяти!

Так, пам’ять — сльоза, немов весняна роса, нею живемо вдень і вночі. Пам’ятаймо про тих, хто «по-мученицькому і водночас тріумфально пройшли ПОПІД ЗОЛОТІ ВОРОТА» (с. 486)... Живемо у Вічності, і правда проводить нас до Вічності... Пам’ятаймо вдень і вночі, бо «їхня хода попід Золоті Ворота триває...» (с. 489).

P.S. Це лише спроба делікатно доторкнутися до сторінок книги. Гадаю, літературознавці, читачі-патріоти ще скажуть своє вагоме слово — текст книги заслуговує на нашу зацікавлену увагу, бо ж Петро Шкраб’юк як письменник і вчений (доктор історичних наук) — також аристократ духу та дії, плугар ниви слова-життя української літератури.

Богдан ДЯЧИШИН, член НСПУ, лауреат премії імені Івана Огієнка, Львів
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ