Наскільки велика сила людського духу! Дивишся на нього і дивуєшся: в чому душа тримається, а він мріє, працює, ніби перед ним - вічність...
Микола Амосов, український учений-хірург, письменник, публіцист, громадський діяч, академік НАН України

Віднайти своє місце

Принципи «великих літератур» і стратегії для української
28 листопада, 2019 - 16:42

«Великі літератури» традиційно асоціюються з економічно й політично потужними державами. Їхні книжки мають велику кількість перекладів на іноземні мови й вплив — бо зазвичай стають обов’язковими до прочитання для усіх освічених людей. Так було раніше. Але чи діють ці правила нині? Це обговорили перекладачки Ярослава СТРІХА та Роксолана СВЯТО.

МІНЛИВІСТЬ СТАТУСУ ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Традиційно важливим чинником для поняття «великої літератури» є її сприйняття. «Велика література» — це питання не сутнісне, а рецептивне. Це не про те, яка ця література, а про те, як ми її читаємо та скільки є читачів», — розповідає Ярослава Стріха. Наприклад, «Гамлет» здобуває визнання лише з періоду романтизму, бо тоді образ людини, яка живе внутрішнім світом, стає ключовим.

«Історія з «Гамлетом» показова для всієї англійської літератури загалом. Протягом тривалого часу вона сприймається як абсолютно провінційна. Вона є такою і в XIV ст., коли з’являються «Кентерберійські оповіді» Джеффрі Чосера (засновник новітньої англійської літератури, написаної розмовною мовою, а не книжною). Він, безперечно, взорується на європейські зразки, а саме на «Декамерона» Боккаччо, — зазначає Ярослава Стріха. — Англійська література є абсолютно провінційною в добу Просвітництва, коли законодавцями літературних й інтелектуальних мод є французи...»

Загалом, як зазначає Ярослава Стріха, «великою літературою» англійці є порівняно недавно: «Британці, як мені здається, починають ставати законодавцями мод ближче до середини ХІХ ст., «цементують» свій статус «великої літератури», напевно, у 20-ті ХХ ст., і роблять це не за рахунок своєї окремішності, а завдяки тому, що вбирають дуже різні голоси»: від Джозефа Конрада до американців...»

ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ — (НЕ) ВИРІШАЛЬНІ

Економічний фактор і досі зберігає свою важливість, як бачимо це на прикладі англомовного ринку. Водночас не завжди він є вирішальним. «Мені здається, що Німеччина й загалом німецька культура вкладають значні матеріальні ресурси для популяризації власної літератури. І, на жаль, вони бачать, що це не спрацьовує так, як у ХХ ст. Попри те що є багато програм підтримки перекладів з німецької, програм обміну, насправді мало які тексти, навіть якщо вони перекладені на 20—30 мов, стають фактами світової літератури», — розповідає Роксолана Свято.

Цей приклад можна вважати показником змін, з якими нині маємо справу. «Не секрет, що ближче до другої половини ХХ ст. ми починаємо втрачати довіру до великих наративів, великих понять», — стверджує Роксолана Свято. Тож разом з ними поступово втрачає свою роль і «гегемонія певних літератур». Переосмислюється саме поняття «великої літератури». Якщо брати за аудиторією і кількісними показниками, то, напевно, це поняття досі актуальне, і можна визначити, кого до нього зараховувати. Водночас якщо оцінювати за впливом, то чи можна стверджувати, що зараз тексти певної літератури є засадничими? Схоже, нині усе більше звучить інших, так би мовити, регіональних голосів.

СВОЯ «НІША»

Утім, часто цей голос має «лімітований спектр» для поширення. «Ми бачимо, як літератури входять у міжнародний простір. Умовно, за кожною літературою закріплюється якась «бирочка», що від неї хочуть бачити. Від скандинавів хочуть бачити нуар, похмурі детективи. Продажі їм це так чи так піднімає, більшість читали чи дивилися екранізації Стіга Ларссона. Але чи ця література повнокровно виходить на великий ринок — ні, — розповідає Ярослава Стріха. — Японська література — це, умовно кажучи, дауншифтерський магічний реалізм, про маленьких людей, не зовсім реалістично, із замилування моментом, простим життям».

Тож видається, що шанси для інших, «не великих» літератур закріпитися на світовому ринку все-таки є. Ярослава Стріха навела й можливу стратегію: «Намагаючись стати великим гравцем крізь призму з якоїсь уже з усталених великих літератур, літературі-«абітурієнту» теж доведеться знайти собі якесь місце, ще не зайняте носієм іншої літератури, і штовхатися». Побачимо, чи буде така модель застосована та чи стане вона для нас ефективною...

Марія ЧАДЮК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ