На творчому вечорі з нагоди 60-річчя Станіслава Бондаренка в Національному музеї літератури – переповнена зала. Він – лауреат премії імені Б. Нечерди (2010), а сьогодні – ще й один із претендентів на Шевченківську премію-2015 (за збірку поем «Майдани і магнати»). Кар’єра популярного сьогодні урбаністичного поета розпочалася з одержимості футболом. Крім того, вже не один десяток років він займається журналістикою. Першою книжкою Бондаренка, що вийшла великим накладом, була дитяча – «Струмок» (1989). Видавництво «Веселка» опублікувало 200 000 примірників. Як журналіст, він знає, що таке самвидав – у студентські роки разом з однокурсниками з філфаку нинішнього Київського національного університету ім. Шевченка видавав журнал «Гарумистические записки».
Жанрово, стилістично, мовно його творчість різна. Свого часу Бондаренко працював у «Вечірньому Києві», «Комсомольском знамени», «Киевских ведомостях». Ще зі школи писав і українською, і російською. Його поема-кліп «Нічна розмова з Європою» одразу вийшла білінгвою: українською та, в перекладі С. Комарницького, англійською. С. Бондаренко опікується «Літературною Україною». За словами письменника Володимира Шовкошитного, робить це «майже сам». Деякі його поезії вже стають піснями. Автор електронної музики Віктор Охріменко та виконавець Ярослав Чорногуз випробовують вірші Бондаренка в стилях реп і рок-н-рол.
На творчий вечір С. Бондаренка зійшлися так само творчі, непередбачувані люди, представники вербальної мемуаристики, – їхні вітання, міцні «екзистенційні» настої животворних трав і спільне виконання улюбленого «Гаудеамусу» – найтепліші дарунки. Серед інших слово мав й колишній посол Грузії в Україні Грігол Катамадзе. Подарований ним традиційний кинджал у руках ведучого В. Шовкошитного став символічним секундоміром для всіх, хто вітав ювіляра.
«Він не просто поет, а патріотичний чоловік», – резюмує багаторічний політв’язень, Герой України, автор Акту про Незалежність України Левко Лук’яненко. Давній знайомий Бондаренка, музейний діяч і дипломат, а тепер і заступник міністра культури Ігор Ліховий називає ювіляра «містичним, ліричним, непередбачуваним», а про його творчість зазначає: «Я ніколи не бачив його в стані ступору». «Те, що нас об’єднує, – це Майдан», – із цими словами поетеса, художниця Валентина Давиденко дарує своєму другові акварель, присвячену подіям Революції Гідності. А перекладач Маркеса, Борхеса, Варґаса-Льйоси, Неруди та інших Сергій Борщевський зробив, мабуть, найнесподіваніший подарунок: вірш іспанською.
Загадка слова перемогла футбольні голи. Втім, старі звички даються взнаки: от і свій літературний вечір Станіслав Бондаренко, за правилом футболу, поділив на два тайми.
– Пане Станіславе, коли і з чого почалася ваша творчість?
– У сьомому класі. Приїхав у Київ навчатися – в дивовижну школу. Для мене тоді почалося все моє життя: футбол і поезія. Ця школа назвалася РСШІ СП (Республіканська спеціалізована середня школа-інтернат спортивного профілю). Вступити туди було важче, ніж у Театральний інститут. На її базі формували збірні України з різних видів спорту, зокрема й футбольну. 1970-го року я вперше поїхав у складі збірної УРСР із футболу в Угорщину і став там найкращим бомбардиром. Тоді й побачив інший світ – жуйка, джинси. Придбав собі майку з «Бітлз». Тоді в мене були лише два зошитки віршів – українською і російською мовами. Я міг би стати футболістом – заробив би багато грошей… Але коли ми повернулися з Угорщини, викрив, як тренери обікрали збірну – 10 – 15 тисяч нам не повернули за відрядження! Коли я про це розповів, гроші нам повернули, але мені сказали: «В Радянському Союзі ти ніде не заграєш». Але я все ж трохи заграв. Свого часу зі мною в одній кімнаті жив Вадим Євтушенко, який віддав гольовий пас Блохіну в матчі, в якому Київське «Динамо» виграло в «Баварії»!
– Хто перший рецензент вашої поезії?
– Звичайно, дружина. Наталка – дуже гарний критик. Без неї мене б не було. Вона на мене багато років чекала. Шафером на нашому весіллі був Дмитро Стус. Вона з роду Лизогубів – тих, хто рятував Тараса Шевченка. За спеціальністю – філолог, до речі, зовсім не гірший за мене! Це моя берегиня і моя муза.
– Кого вважаєте головним суперником на здобуття Шевченківської премії?
– Я всім бажаю перемоги. Але думаю, що це – Юрій Щербак, якого я, до речі, дуже люблю.
