Хто не береже честі своєї рідної мови, той підкопує основи своєї нації.
Іван Огієнко, український вчений, єпископ, митрополит УАПЦ, предстоятель УГПЦК, політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець, лексикограф, історик церкви, педагог

Як громадськість висунула Володимира Панченка на Шевченківську премію

Підсумки презентації оновленого видання книги «Сонячний годинник»
6 вересня, 2019 - 09:54

Багато письменників шукали додаткові виміри простору, створюючи паралельні реальності. Утім, для того щоб відкривати нові світи, зовсім не обов’язково володіти фантастичними здібностями. Щоправда, знадобиться надзвичайна працьовитість і цілеспрямованість, потужна ерудиція та невичерпна допитливість. Усе це необхідно, аби «четвертий вимір» — пам’ять — привідкрив двері у свій світ, що існує прямо поруч з нами.

Люди, які володіють ключем від цих дверей, бачать не просто будинки, а й історії відомих постатей, які в них мешкали; не руїни, а докази колишньої величі; не пожовклі папери, а свідчення, котрі можуть перевернути усталені уявлення нашої історії. Таким дослідником, який вміє бачити нашу реальність чотиривимірною, де, крім звичних нам осей координат, міститься ще й вісь пам’яті, є доктор філологічних наук, професор, постійний автор «Дня» Володимир ПАНЧЕНКО. Наблизитися до цього розуміння можемо й ми — читаючи оновлене видання «Сонячного годинника», презентація якого відбулася у день народження літературознавця.

МОМЕНТ, З ЯКОГО БЕРЕ ПОЧАТОК ІСТОРІЯ ПІЛІГРИМСТВА

До цього видання увійшло шість нових розділів: «Шевченківський слід у Вісбадені», «Неспокій Джозефа Конрада», матеріали, присвячені Сергію Єфремову і Валерію Марченку, а також меценатам Василю Симиренку та Йосипу Юркевичу. Це нові глибокі інтелектуальні розвідки, викладені надзвичайно захопливо й цікаво. Вони, як і решта текстів, є частиною концепції «Книга пілігріма».

Під час презентації Володимир Панченко у відео розповів, звідки бере коріння його жага до подорожей: «У мене цей «бісик» мандрів поселився дуже давно. Можливо, це почалося, коли я ще був малим хлопчиком. Дивом частково зберігся мій дитячий щоденник із записами 1965—1966 років... І там є запис про Умань. У ті роки наш клас допомагав колгоспу чистити кукурудзу, за це нас нагородили премією — екскурсією до цього міста. Для мене це стало надзвичайним потрясінням, культурним шоком. Я хлопчик із маленького степового села, а тут раптом XVIII ст., Потоцькі — такі чудеса, що був просто вражений оцим усім. І це була моя перша зустріч з цивілізацією. Напевно, якраз відтоді бере початок історія мого пілігримства. Воно в мене багаторічне, і, власне, з нього й народився «Сонячний годинник».

ВІДКРИВАТИ САМИХ СЕБЕ І ВЛАСНІ ДУХОВНІ СТОЛИЦІ

«Коли я почав готувати перше видання, то мимоволі згадав Тараса Григоровича. 1843 року він задумав альбом, який мав називатися «Живописна Україна». Я розумію, чого він прагнув — відкривати Україну, видати альбом, у якому показати нашу країну в її історичній вертикалі, через культуру, знакові постаті, — розповідає далі Володимир Панченко. — Потім, коли я готував цю книгу, то зрозумів, що це вічне завдання, яке від Тараса Шевченка стоїть перед багатьма нами. Зокрема, і переді мною, бо, зрештою, і я роблю подібну справу (тільки не усвідомлював це до якогось часу). А вона ж страшенно потрібна, щоб відкривати нам самих себе...»

І «Сонячний годинник» є яскравим втіленням реалізації цієї місії. Використовуючи четвертий вимір пам’яті, Володимир Панченко навіть уміє оживляти понівечені часом споруди, наповнюючи їх забутим для багатьом сенсом — історіями життя наших відомих діячів. Український прозаїк, літературознавець, публіцист, громадський діяч Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ висловив сподівання: «Можливо, за адресами Володимира Панченка в нас буде не тільки Батурин та деякі інші, а й нові духовні столиці по всій Україні».

«У ЦИХ ПОЇЗДКАХ ВІН СТАЄ ЩЕ БІЛЬШ НАТХНЕННИМ, НІЖ У ЗВИЧАЙНОМУ ЖИТТІ»

Водночас презентація книги була й привітанням Володимира Панченка з днем народження. Може, саме тому на ній було так надзвичайно, сказати б, по-родинному тепло. Ніби зібралася далека рідня, для якої спільним родичем є ювіляр. Михайло Слабошпицький поділився: «Я ще від початку нашого знайомства (а в нас різниця — вісім років) інколи мав відчуття, що Володимир старший за мене, життєво зріліший. Він завжди дуже спокійний, розважливий і стриманий».

«Володимир Панченко — це світла віддушина в моєму житті. Я його знаю, мабуть, найдавніше з усіх, хто тут є. Він ще був студентом і надіслав одну рецензію в «Літературну Україну», де я працював. І якесь таке тепло йшло від тих рядків, що я написав у відповідь на його текст довгого листа (що роблю надзвичайно рідко), ніби знайомій людині», — пригадує український літературознавець, громадський діяч, головний ініціатор відродження Києво-Могилянської академії В’ячеслав БРЮХОВЕЦЬКИЙ.

До слова, він теж долучився до мандрів Володимира Панченка, зокрема у поїздці до села Дідівці, де міститься хата, в якій мешкали Микола Костомаров та Аліна Крагельська. «Це було здорово, тому що в цих поїздках він стає ще більш натхненним, ніж у звичайному житті, — зауважує В’ячеслав Брюховецький. — Він знає все. Я завжди дивуюся, звідки йому це відомо, це ж треба прочитати й не полінуватися запам’ятати. Це талант...»

А фінальні слова виступу В’ячеслава Брюховецького: «Думаю, що прийшов час нам виступити з ініціативою, щоб висунути Володимира Панченка на здобуття Шевченківської премії» повна зала книгарні «Є» зустріла оплесками.

Підсумовуючи, директор видавництва «Темпора» Юлія ОЛІЙНИК зазначила: «Сонячний годинник» — це поштовх, щоб подорожувати разом з Володимиром Євгеновичем, вивчати себе, навколишній світ, землю, на якій ми живемо. І безкінечно цінувати людей, які творять тканину нашого життя.... Будемо вважати сьогоднішній день датою, коли громадськість висунула Володимира Панченка на Шевченківську премію».

«ЖИТИ СТРАШЕННО ЦІКАВО»

Але історія про цю презентацію буде неповною, якщо не згадати про ще один момент, який дуже характеризує Володимира Євгеновича — уміння знайти час і сили, щоб подбати про іншого. І навіть у свій день народження, він вітав усіх, хто прийшов на презентацію, вказавши у листі: «Сонячний годинник» — це надзвичайно важлива в моїй біографії книжка. Звісно, я хотів би, щоб вона мала продовження, а перед тим була добре прийнята читачами. Загалом, у моїй голові стільки планів, що, їй-Богу, хворіти не варто. Краще просто втішатися кожним днем, що нам його дарує Всевишній. У мене було досить часу, цілих 65 років, щоб пересвідчитися: жити страшенно цікаво. Ось цього життєвого азарту я і бажаю усім на многая літа».

Ми лише додамо, що жити, спілкуючись особисто чи через книги з Володимиром Панченком, ще цікавіше. Будемо чекати на його нові дослідження.

Марія ЧАДЮК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ