«Застерігати від можливих сценаріїв»

Цього року відомий польський письменник Рафал КОСІК уперше відвідав Україну з презентацією серії книжок «Фелікс, Нет і Ніка» на 26-му Book Forum у Львові. Про враження від України та українців, письменство та промоцію читання — наша з ним розмова.

«СПОДІВАЮСЯ ПОВЕРНУТИСЯ В УКРАЇНУ ЩЕ НЕ РАЗ»

— Пане Рафал, які ваші враження від України та українців? Чи встигли ви зануритися в українське культурне середовище?

— У мене було не надто багато можливостей зустріти пересічних людей в Україні. Я спілкувався переважно з видавцями, перекладачами та авторами. І трохи з читачами. Однак це, скажімо, елітна група. Так буває в кожній країні. Люди в магазинах, водії таксі, офіціанти в ресторанах — усі вони дуже доброзичливі та приязні. Я навіть не очікував такого гостинного прийому. В Україні я побачив природну сердечність і відкритість, що, мабуть, характерно для нас, слов’ян. Також мені дуже сподобалась українська кухня. Я люблю готувати і, напевно, додам до свого кулінарного репертуару кілька українських рецептів. І дуже сподобався Львів. Це місто, сповнене відкриттів — пам’ятників, чудових ресторанів та кафе.

— Чи не здалося вам під час подорожі, що Україна та Польща чимось подібні?

— Я думаю, що у нас схожий менталітет. Я багато подорожую та знайомлюся з різними культурами. Можна сказати, що я звик до постійних змін місць та звичок. Однак скрізь деінде, не вдома, я почувався трохи дивно. В Україні такого не було. Я взагалі не відчував, що перебуваю за кордоном. Частково це може бути пов’язано з тим, що багато людей знають польську мову. І навіть якщо людина польської не знала, то ми приблизно розуміли одне одного, коли кожен говорив своєю мовою. Це, мабуть, була моя перша поїздка за кордон, де мені лише іноді довелося користуватися англійською. Я сподіваюся повернутися в Україну ще не раз. У мене вже є улюблені місця у Львові.

«МОЯ ПЕРША ПРОФЕСІЯ, З ЯКОЇ МІГ ПРОЖИТИ, — ЦЕ КОМП’ЮТЕРНА ГРАФІКА»

— Розкажіть про своє дитинство. Чи думали ви колись, що станете письменником?

— Правду кажучи, письменником я хотів стати змалечку, вже у віці 7 чи 8 років. Я писав у зошитах коротенькі оповідання. Але ніколи не думав, що з цього вийде щось серйозне, що я житиму з письменства, що мої книжки видаватимуть і читатимуть, тим паче за кордоном. Я думаю, що це як покликання.

— А як батьки поставилися до того, що ви залишили університет і почали писати?

— Мої батьки були не в захваті від того, що я обрав літературу. Зараз, озираючись у минуле, я бачу, що ймовірність того, що мені все вдасться, була майже нульовою. Тож, може, вони і мали рацію.

— Ви водночас і письменник, і видавець. Ким бути важче?

— Видавництво Powergraph ми заснували спільно з моєю дружиною Касею, щоб видавати власні книжки. Але згодом, коли наше видавництво стало більшим, почали друкувати й інші. Я намагаюся якось узгодити ці дві діяльності, оскільки кожна з них вимагає часу.

— Я знаю, що ви також малюєте. Розкажіть про Рафала Косіка-художника.

— Моя перша професія, з якої міг прожити, — це комп’ютерна графіка. Я не вмію малювати, але створюю графіку. Більшість обкладинок книжок, які виходять у нашому видавництві, проєктую я, хоча й не всі. Довгий час також робив ілюстрації до власних книжок із серії «Фелікс, Нет і Ніка» та «Амелія і Куба» для молодших читачів. Однак неможливо займатися всім одразу, бо на це просто бракує часу. Тож дещо пригальмував із цим, натомість і досі всі книжки, видані в Powergraph, верстаю я.

«Я ЗАВЖДИ ЛЮБИВ ФАНТАСТИКУ»

— Чи схожий якийсь із героїв ваших книжок на вас? Чи є у героїв реальні прототипи?

— Я намагаюся не брати за основу для своїх літературних героїв справжніх людей, хоча з цього правила є багато винятків. Мабуть, найбільш цікавий — це собака Цабан, герой серії «Фелікс, Нет і Ніка». Це мій пес, який помер кілька років тому. Його я переніс до своїх книжок один в один — з усіма його рисами, навіть запахом. Але загалом я намагаюся вигадувати персонажів із нуля, не беру готові приклади з життя. Думаю, так значно цікавіше.

— Для вас фантастика — це літературний жанр чи спосіб передбачення майбутнього?

— Скільки себе пам’ятаю, я завжди любив фантастику — і в літературі, і в фільмах, і в мистецтві. Я любив фантастику навіть до того, як дізнався, що це окремий літературний жанр. Хтось із фантастів у своїх творах займається передбаченням майбутнього, але я у книжках, написаних для дорослих, радше намагаюся застерігати від можливих сценаріїв, які, на мою думку, могли би бути небезпечними для людства, ніж справді передбачати майбутнє. Думаю, що такі спроби передбачень приречені на швидку втрату актуальності.

«Я НАМАГАЮСЯ ВЛАСНИМИ СИЛАМИ ПОПУЛЯРИЗУВАТИ ЧИТАННЯ»

— За вашими спостереженнями, сучасні польські підлітки читають більше чи менше, ніж ви свого часу? Яка література у них затребувана?

— Сучасні польські підлітки читають менше, ніж колись, але це відбувається по всьому світу. Просто зараз у нас більше «легших» розваг, медій, чого тільки вартий інтернет, який з’явився кільканадцять років тому. Раніше цього не було. Хоча я боюся, що рівень читання впаде ще більше, однак серед усіх читацьких груп молодь читає найбільше. Мені здається, що на цей момент спад трохи призупинився, тому що ті, хто читає з власної волі (я не говорю зараз про шкільні програми), — це, так би мовити, еліта, вони читають і будуть читати.

— Чи проводяться у Польщі якісь заходи із промоції читання?

— Подій, що рекламують читання серед молоді, чимало. Наприклад, дискусійні клуби книжок при бібліотеках. Я намагаюся власними силами популяризувати читання — писати цікаві книжки. Думаю, що найбільше для того, аби молодь читала, можуть зробити батьки. І це не тільки в Польщі чи в Україні. Потрібно читати дітям змалечку — це виробляє в них звичку «поглинання» літератури.

— Що б ви побажали своїм українським читачам?

— Бажаю того ж, чого і всім своїм читачам. Добряче повеселитися під час читання. А ще, щоб після закінчення книжки, ви були мудрішими, ніж до неї.