Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Зазіхання на святе

Видавництво «Кліо» випустило книжку, присвячену історії та методам політичного розшуку в Гетьманщині ХVІІІ століття
20 січня, 2022 - 15:56

Можна впевнено стверджувати: як за важливістю та новизною тематики, так і за рівнем дослідження порушених питань ця монографія викличе непідробний інтерес як істориків-фахівців, так і найширших кіл читачів, які прагнуть глибше осмислити історію Гетьманщини ХVІІІ століття — добу, коли визначалося майбутнє Української держави.

Автор праці, названої дуже точно: «Слово і Діло. Політичні злочини та політичний розшук у Гетьманщині ХVІІ століття», — Андрій Бовгиря, кандидат історичних наук (дисертація присвячена козацьким літописам ХVІІІ ст.), старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України, лавреат премії імені Самійла Величка (є співукладачем новітнього видання твору цього уславленого козацького літописця). Пан Андрій — один з талановитих представників молодого покоління українських істориків; йому притаманний точний та водночас доступний стиль викладення теми, вміння передати щирий, непідробний інтерес до проблематики, що вивчається, читачеві. Отож, поза сумнівом, видавництво «Кліо» (директорка Віра Соловйова), надрукувавши розвідку пана Андрія, зробило цілком правильний вибір.

Про що, власне, йдеться у цій монографії, завдяки чому вона читається з неослабним інтересом? Андрія Бовгирю цікавить питання: яким був світ уявлень пересічного українця-мешканця Гетьманщини ХVІІІ століття? Що відомо про те, як він сприймав тогочасні політичні процеси, події, персоналії (у широкому контексті методів «політичного розшуку», звинувачень і розправ імперських каральних структур над українцями)? Більшість відомих джерел, на превеликий жаль, зазвичай не спроможні пролити світло на ці питання. Проте є тексти (саме їх використав у своїй книжці Андрій Бовгиря), за допомогою яких можна реконструювати унікальні риси світогляду «маленької людини», що жила три століття тому. Це — документи установ політичного розшуку Московського царства та Російської імперії. Саме на ці репресивні інституції було покладено функції нагляду, переслідування та слідства щодо так званих політичних злочинів — тобто спроб інакомислення чи проявів опозиційности абсолютистському державному ладу імперії. Нещадно розправлялись з «мазепинцями», а також узагалі з усіма, хто нешанобливо висловлювався про монарших осіб, про свідоме знищення імперією традиційних прав та вольностей Гетьманщини. Більшість висловлювань, як це переконливо показує пан Андрій, автори яких зазнали репресій, є живим свідченням епохи, яскравою складовою національної ідентичности.

«Прояви сакралізації, відповідно, трактування подвійної сутности монаршої влади, — зазначає Андрій Бовгиря, — були притаманні і московському царству, і Російській імперії, що закріплювалося в ідеології та суспільній уяві.

Концепція царської влади й особи як утілення водночас земного правителя та божественної іпостасі ретранслювалася через тексти, обряди, символи, атрибути... Титул імператора, прийнятий Петром І у 1721 році, став вирізняти його на тлі попередників. Тепер він не просто помазаник Божий, а й утілення самого Христа, як про це твердили у своїх творах нові ідеологи імперії та київські церковні інтелектуали — Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Феофілакт Лопатинський».

Тому, наголошує Андрій Бовгиря, «влада надзвичайно прискіпливо оцінювала всі можливі прояви не сакрального, профанного до себе ставлення. Останнє могло набувати найрізноманітніших форм — лихослів’я, самозванство, неналежне поводження з атрибутами й символами влади (монети, грамоти, титул, портрети, урочисті богослужіння)». Тим паче варто додати, гранично жорстоко каралися будь-які, зокрема уявні, зазіхання на «священну особу» монарха (змови, зради, намір убивства тощо).

«Спеціальні» служби Московії та Імперії діяли, зрозуміло, в цілком конкретному історичному контексті. Щодо України Андрій Бовгиря пише про це так: «Після 1708 р. присутність метрополії у Гетьманщині стала значно відчутнішою. Саме з постполтавської доби беруть початки політичного розшуку в Гетьманщині, а перші прояви антисакрального сприйняття монаршої особи, широко започатковані вже тоді, проявлялися впродовж усього ХVІІІ ст., стаючи предметом розгляду політичного судочинства та пам`ятками суспільної свідомости». Чому сталося так? Тому що, відповідає Андрій Бовгиря, «після Полтави влада московського царя, яка досі уявлялася сакральною, бо була надто далекою через низьку задіяність у місцевих справах, стала значно «ближчою» та відчутнішою у своїх проявах втручання в життя автономії та кожного її мешканця. Московський цар, якого колись бачили либонь на офіційних «парсунах» чи знали за титулами в офіційних грамотах, тепер очолював військо, займався господарськими справами, брав участь у тортурах, слідстві, ім`ям якого чинилися дії, що суперечили місцевим цінностям і традиціям — ставав більш реальним та приземленим, а отже, позбувався ореолу сакральности».

Кілька слів про структуру книжки. Перший розділ («Образа величности» в Європі та Московському царстві/Російській імперії») цікавий тим, що ставить політичний розшук на теренах Гетьманської України у широкий європейський та світовий контекст (ще від античних часів); так, докладно розглядається давній злочин Laesae maiestatis (лат. зрада/образа величности) та його застосування у Російській імперії. Другий розділ присвячується особливостям та проявам політичних злочинів у Гетьманщині впродовж ХVІІІ ст. Ідеться, зокрема, про образу чести імператора. Вона була досить багатогранна й містила різноманітні «образливі» вирази на його адресу, а також нешанобливе ставлення до проєкції вищої влади — монет, грамот, титулатури, портретів тощо. Третій розділ названо: «Мазепа умер, а мазепинцы живы»: процеси проти прибічників Івана Мазепи у ХVІІІ ст.». Це, без перебільшення, одна з найцікавіших частин книжки, розділ читається буквально «на єдиному подиху». І, нарешті, завершальний розділ має назву «Між імперськими нормами та місцевими практиками: процедура політичного розшуку в Гетьманщині» (складається з таких двох частин: «Від доносу до застінка» і «Слідство»).

Термін «новизна» стосовно історичної літератури вживається часто, але не завжди обґрунтовано. Можемо сказати, що праця Андрія Бовгирі є в цьому сенсі щасливим винятком.

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
Газета: