Істина - пробний камінь самої себе та брехні.
Бенедикт Спіноза, нідерландський філософ, науковець, політичний та релігійний мислитель

Віталій Бахур: «Головне, щоби ми залишалися людьми...»

29 червня, 2014 - 16:41
Фото з особистої сторінки Віталія Бахура в «Однокласниках»

Сьогодні розповідатимемо про уродженця Золочівщини (село Зозулі), офіцера-десантника, що служив під Дніпропетровськом (смт Гвардійське), Віталія Бахура. Він, як і 48 його товаришів, був у збитому у ніч проти 14  червня військово-транспортному  літаку Повітряних сил Збройних Сил України ІЛ-76,  що заходив на посадку в аеропорту Луганська. За інформацією Міністерства оборони, повітряне судно перевозило особовий склад для ротації. Усі хлопці загинули.

У Віталія залишилися маленька донечка і дружина, мама, тато (на заробітках за кордоном) і два молодші брати.

Віталій – старший лейтенант. Не дожив два тижні до 25-річчя…

Закінчив Академію сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного, що розташована у Львові. Навчався на факультеті ракетних військ та артилерії (кафедра наземної артилерії). Журналіст «Дня» прийшла в альма-матер загиблого. Розмова вийшла коротка, начебто проста і скупа, але за серце чіпає так, що не вимовити…

–        Я знайомий з Віталієм з 2006 року, – розповідає однокашник загиблого, тепер –  курсовий офіцер старший лейтенант Андрій КРІЧФАЛУШІЙ. – Ми разом вступали до академії, вчилися в одній групі.

Андрій згадує, що Віталік добре вчився, був активним учасником всіх подій в академії, був фізично дуже здоровим, підтягнутим… «Він був нормальна сільська людина. Подільчивий був… Всім, що мав, ділився з товаришами. Вчився – як всі: коли добре, коли – не дуже, але характер мав ідеальний… Ніколи не залишався в стороні від чужих проблем – чим міг, тим допомагав… Якщо в якомусь предметі був сильніший, допомагав у навчанні. Ще в чомусь був сильніший – теж допомагав… І говорю не тільки про нашу групу, нас сімнадцятьох, а й про курсантів молодших та старших курсів… »

Бачу, що Андрієві важко говорити… На очі офіцера навертається сльоза. «Досі не йму віри, що така біда сталася… Чотири роки прожити в одній казармі, ділити хліб…»

–        Віталік дуже хотів стати десантником, – продовжує розповідати Андрій. – Коли дізнався, що є можливість потрапити у 25-ту окрему повітряно-десантну бригаду, дуже зрадів. Згодом, коли приїжджав до батьків з Дніпропетровщини, ми зустрічалися тут, у Львові, і Віталік говорив, що дуже і дуже задоволений службою, а особливо – після призначення на посаду заступника командира батареї з повітряно-десантної підготовки. Йому жити б і жити…

–        Я прийшов в академію 2009 року, – згадує начальник кафедри ракетних військ й артилерії підполковник Вадим ЯКОВЕНКО. – І ця група, де вчився Віталій, – для мене дебют. Я провів з ними майже рік… Що можу сказати про Віталіка?.. Він був… Мені важко говорити про нього у минулому часі… Вони всі, курсанти, для мене – як діти. Всі телефонували до мене після випуску… Згадую, тоді, влітку, коли вони вже випускалися, опісля святкувань, під вечір, коли вже віс розходилися по домівках, Віталік мені сказав: «Товаришу підполковнику, напевно, неважливо, ким ми станемо, яких висот досягнемо, – головне, щоби ми залишалися людьми...» Повторюю: мені важко говорити про Віталіка: «Був»… Він завжди був спокійним. Якщо в когось щось не виходило, якщо хтось хвилювався, то Віталік завжди був врівноваженим, не нервував. Він, напевно, як повітря: коли поруч, його не помічаєш – його не стало, і тисне у горлі… Й обов’язково скажу про цілеспрямованість Віталіка: хотів стати десантником – став. Але при тому спочатку став фаховим артилеристом – вчився стрибати з парашутом, але залишався в артилерійській батареї. Напевно, в душі залишився б артилеристом на все життя… Мені, як начальнику кафедри, дуже важко втрачати людей. Дуже важко… Коли Віталік загинув, частинка мене пішла разом із ним…  Кажуть, що Бог забирає найкращих, а нам залишається тільки згадувати їх…

Останки старшого лейтенанта Бахура, як і його військових побратимів, котрі перебували у літаку, досі на ідентифікації… Як розповів «Дню» заступник начальника академії полковник Юрій Гусар, академія фінансово забезпечить похорон Віталія Бахура. Чекають інформації від військкомату.

Ховатимуть Віталія у рідному селі Зозулі.

Вічная пам’ять і Царствіє Небесне.

 

Тетяна Козирєва

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments