Свобода не може бути частковою.
Нельсон Мандела, південноафриканський державний і політичний діяч

Вони загинули за нас

19 червня, 2014 - 11:44
22 ЛИПНЯ РОЛАНД ПОПОВИЧ ПЛАНУВАВ ВІДСВЯТКУВАТИ СВОЄ 20-РІЧЧЯ...

Україна несе непоправні втрати — гинуть наші військові: строковики, мобілізовані, добровольці, спецпризначенці... Молоді чоловіки, на яких вдома чекають батьки, наречені, дружини, діти... Наші втрати у війні на сході України — це не статистика, це окремі долі, життя, всесвіти. І кожен має ім’я та власну історію. «День» продовжує публікувати історії українських військових, які загинули під час воєнних дій на сході України. Сьогодні розповідаємо про хлопців з Кіровоградщини: 20-річного Віталія Бабана  (друзі називали його Бабанчиком), який був у збитому терористами літаку Іл-76, 29-річного Юрія Власенка, який загинув, прикриваючи собою побратимів, та 23-річного Євгена Бурка, на якого вдома чекали вагітна дружина і маленька донечка. А ще історію 19-річного мешканця міста Берегове (Закарпаття) Роланда Поповича, якого від куль не врятували ні бронежилет, ні каска... Вічна пам’ять героям.

Попередні історії — у розділі «Вони загинули за нас» на сайті «Дня» (www.day.kiev.ua).


 

«Не стало ще  одного справжнього патріота України»

19-річний мешканець міста Берегове Роланд Попович відкрив закарпатський список жертв українсько-російської війни на східних теренах країни

Плин життя прикордонного міста на самому західному краєчку української землі майже всуціль був пов’язаний з трагічною новиною — воно першим на Закарпатті відчуло подих війни з північним агресором. Берегівці, які за часи афганської війни не втратили жодного земляка, оплакували та з усіма військовими почестями ховали молодого воїна Роланда Поповича, учасника антитерористичної операції на сході України. У державних установах, на площах і вулицях, у серцях багатьох його жителів царили жалоба, скорбота, смуток.

Наш мужній земляк загинув у селі Макареве Станично-Луганського району. Саме тут останніми місяцями від куль бойовиків гинуть українські патріоти, які пішли боронити країну, відстоювати її цілісність. Серед тих, хто взяв до рук зброю, — угорець Роланд Попович. 22 липня він планував відсвяткувати своє 20-річчя. Але не судилося...

Його розстріляли під час бойового чергування на одному з блокпостів. Бійцям підрозділу 128 МБР командування звеліло перевіряти кожну машину, яка минала населений пункт. Особливої уваги вимагав транспорт, що перетинав кордон і в’їжджав на Луганщину з боку Росії.  Того трагічного дня із одного зупиненого легковика вийшли кілька чоловіків і на прохання показати вміст багажника, зненацька відкрили нищівний вогонь. Від куль Роланда не врятували ані бронежилет, ані каска. Колеги не встигли навіть крикнути, шоб він пригнувся чи заліг ,— злочинці прострелили солдату голову. За словами побратимів, які привезли тіло берегівця з Харкова на летовище Ужгорода, вони цієї ж миті автоматними чергами у відповідь розстріляли агресорів. Якби трохи замешкалися — на них їх чекала б доля товариша. Ось таким фатальним виявилося 14 число червневої суботи для патріота-захисника Роланда Поповича.

Він народився в простій сім’ї, яка мешкає у центрі Берегова. Тут шанували честь, порядність, принциповість, щирість, уміння тримати слово. Армійська служба, на яку його призвали минулої весни, ще більше загартувала юнака, тож коли настав час «дембелю», вирішив залишитися в строю й надалі. Туди, на схід країни, разом із іншими військовими з Мукачева, вирушив нещодавно — на новому місці ще навіть не встиг як слід освоїтися.

До дев’ятого класу Роланд вчився у ЗОШ № 1. Директор цього навчального закладу Оксана Матолич зауважила, що дуже добрим був цей спокійний і вдумливий хлопчина. Потім подався в ліцей сфери послуг, але згодом передумав там навчатися і перейшов у міську середню школу №10. На похорон свого учня директор школи Петро Вереш  прийшов із великим букетом квітів: приніс від себе і колег. Поруч стояли керівники області, району та міста. «Роланд учився добре, а працьовитий який був — займаючись у школі, він уже підробляв, щоб заробити та принести додому копійчину. А ще був надійний, ніколи не підвів би нікого. Словом, на світі не стало ще однієї хорошої молодої людини, справжнього патріота України», — говорить Вереш.

Прощалися з воїном-патріотом 16 червня у Будинку культури. Тут священики молилися, чоловічий хор «Купаж», який співав і на столичному Майдані, виконав поминальну, люди безперестанно йшли та несли букети квітів, вінки, а на стіну Героїв Небесної Сотні додали новий портрет — відважного бійця Роланда Поповича. Провести його в останню путь прийшло багато його ровесників. Труну на руках військові несли через усіяний пелюстками квітів живий коридор, який на центральній площі — Лайоша Кошута — утворили майже дві тисячі людей. Нехай рідна закарпатська земля буде  Героєві — захиснику України — пером!

Василь ІЛЬНИЦЬКИЙ, Ужгород, фото із соціальної мережі Facebook


 

«А мати жде...»

У збитому терористами літаку Іл-76 загинув і 20-річний Віталій Бабан із Кіровоградщини

9 березня Віталію Бабану виповнилося двадцять років. Він служив у 25-й окремій Дніпропетровській повітряно-десантній бригаді. На одному з останніх фото, зробленому в селі Гвардійське, Віталій усміхнений і життєрадісний...  Зі сторінки в соціальній мережі можна зробити висновок, що Віталій востаннє заходив туди 13 червня о 23.38. Через півтори години літак, в якому перебував хлопець і який заходив на посадку на Луганському аеродромі, було збито бойовиками з ракетно-зенітного комплексу.

НА ОДНОМУ З ОСТАННІХ ФОТО, ЗРОБЛЕНОМУ В СЕЛІ ГВАРДІЙСЬКЕ, ВІТАЛІЙ БАБАН УСМІХНЕНИЙ І ЖИТТЄРАДІСНИЙ. ДРУЗІ НАЗИВАЛИ ЙОГО БАБАНЧИКОМ...

Трагічна звістка стала страшною для всього села Олексіївки, що в Добровеличківському районі Кіровоградської області. «Нам подзвонили в сільраду... — тихо і з тугою в голосі розповідає землевпорядник Ірина Звіздоляк. — Хороша дитина була. Активна, добра, щира. Його ще не привезли. А мати жде...»

Зараз односельці родини Бабанів та господарники збирають кошти для родини Віталія, виділено грошову допомогу й із бюджету сільської ради. Але Віталія вже не повернути...

«Якщо не я, то хто?»

Під містом Красний Лиман 3 червня перестало битися серце ще одного кіровоградця — 29-річного Юрія Власенка

Поранення виявилося смертельним для хлопця. Телефоніст взводу управління першої мінометної батареї першого аеромобільно-десантного батальйону солдат Юрій Власенко загинув 3 червня, прикриваючи собою побратимів під час обстрілу бойовиками автоколони Миколаївської окремої аеробригади. Юрій був добровольцем, записався до армії як тільки почалася мобілізація. За словами батька, який, тамуючи сльози, все ж зміг сказати кілька слів під час церемонії прощання, на їхні з матір’ю вмовляння залишити службу він відповідав запитанням: «Якщо не я, то хто нашу землю захистить?» Прощання з Юрієм відбулося 7 червня в Кіровограді на Театральній площі, яка вже стала для кіровоградців місцем жалоби і скорботи.

«У цій бригаді проходив службу герой України. Я пам’ятаю, як приймав на строкову службу молодого юнака Юру. А після проходження строкової служби, коли бойовики почали робити все можливе для того, щоб розламати нашу країну, він одним із перших разом зі своїми товаришами-десантниками став до строю захищати Україну. Він завжди казав: «Іван Іванович, а хто, як не ми, повинні стояти на захисті нашої держави?» Юра одним із перших зайняв позицію, коли на колону напали бандити, і зробив усе можливе, щоб урятувати життя своїх товаришів... Юро, ми тебе пам’ятаємо і будемо пам’ятати, поки житимемо!» — сказав під час церемонії прощання заступник командира 79-ї окремої аеромобільної бригади по роботі з особовим складом підполковник Іван Савка.

Юрія Власенка представлено до державної нагороди, також у Кіровограді готуються назвати вулицю на його честь.

За кілька годин до смерті дізнався, що буде дівчинка...

У загиблого 16 червня 23-річного Євгена Бурка вдома залишилася вагітна дружина Аліна і маленька донька

Твердо сподіваючися на мир в Україні, він загинув 12 червня під час антитерористичної операції на сході поблизу українсько-російського кордону. 16 червня його поховали в рідному селі Вільне Кіровоградського району. Із дружиною він розмовляв за кілька годин до смерті, тоді ж і дізнався, що в них народиться донька...

«Золота дитина. Прекрасний учень. Він із 2009 року відслужив, а потім залишився служити за контрактом. Ховали його 16 червня. Пронесли через все село. Організували панахиду і мітинг. А ще ми збираємося відкрити меморіальну дошку в пам’ять Героя на школі. Учора вже цікавилися, скільки вона коштує, просили фотографію в дружини, бо під час похорону не до того було. Виявилося, що ціна такої дошки — тисяча гривень, — розповідає Ольга Сергіївна Сіндяшкіна, Вільненський сільський голова.

Нині всім селом збирають кошти на допомогу родині. «У ларку поставили баночки «На поховання для Жені», і все село носить туди гроші», — розповідають односельчани.

За словами директора Департаменту соціального захисту населення Кіровоградської облдержадміністрації Олександра Догарова,  жодної державної допомоги сім’ям загиблих ще не виплачували, адже в Департаменті відсутні розпорядчі документи. Найімовірніше, питання допомоги вирішуватиметьсяся після закінчення АТО.

Інна ТІЛЬНОВА, Кіровоградщина, фото із соцмереж

Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments