«Про таких, як він, говорять – справжній чоловік!»

Герої грудня...

На фронті знову гаряче. Нещодавно вперше за багато днів агресор накрив українські позиції «Градами», також російсько-терористичні війська використовують заборонені Мінськими угодами важкі міномети. Наші військові у разі загрози особовому складу придушують вогневу активність окупантів, повідомляють на сайті Міноборони. На жаль, ми знову майже щодня отримуємо страшні повідомлення про загиблих внаслідок дій ворога захисників. «День» продовжує публікувати історії людей, яких ми втратили, вони мають і надалі жити в нашій пам’яті. Сьогодні розповідаємо про 29-річного Павла Корнелюка, командира взводу другого батальйону 25-ї окремої повітрянодесантної бригади, та 47-річного Анатолія Твердолу, командира протитанкового взводу роти вогневої підтримки 9-го батальйону 59-ї окремої мотопіхотної бригади, 24-річного старшого солдата 95-ї окремої десантно-штурмової бригади ВДВ Артема Гульцьо.

Анатолій Твердола народився 14 березня 1970 року в селі Ладижинські Хутори Гайсинського району. Після закінчення сільської школи продовжив освіту у Вінницькому професійному училищі. Строкову службу проходив у десантно-штурмовій бригаді, потім служив у Західній групі радянських військ у Німеччині. Після звільнення в запас повернувся додому. Працював в органах міліції, у пожежній частині, в службі охорони Ладижина. Коли розпочалася Революція Гідності, поїхав на Майдан, а з початком бойових дій на сході активно зайнявся волонтерством.

«Толя був доброю людиною, виріс у простій родині, яка жила за законами совісті та честі. Він вірив людям, хотів допомогти кожному. З перших днів війни почав возити в зону АТО продукти, купував одяг для бійців, обладнання. Його знали в усіх школах району, організаціях та храмах, бо допомогу збирав скрізь, де тільки можна було, казав: «Все для хлопців, бо їм дуже треба!» — розповідає волонтер із Гайсина Петро Лисий. — У січні 2017 року вирішив залишитися з нашими бійцями. Рідні відмовляли, бо вдома мати хвора, двоє дітей — але не переконали. Підписав контракт і пішов служити в 59-ту окрему мотопіхотну бригаду. Був командиром протитанкового взводу роти вогневої підтримки. Батьком для молодих бійців і справжнім другом для ровесників».

Життя Анатолія Твердоли обірвалося зненацька. Того злощасного дня він разом зі своїми бойовими побратимами охороняв бойову позицію. Рано-вранці, близько п’ятої години, розпочався обстріл. Ворог «гатив» із мінометів та гранатометів, але наші встигали давати відсіч. Тоді сепаратисти вирішили знищити головного: снайперська куля влучила Анатолію прямісінько в груди, смерть настала миттєво.

«Уже півроку наша бригада утримує бойові позиції і веде постійні зіткнення з ворогом у Приазов’ї. Сепаратисти, яких досить потужно підтримує російська влада, щоденно роблять спроби завдати нашим підрозділам втрат, а за можливості — і зайняти нові території. Якщо раніше бойові зіткнення проходили із застосуванням піхотного озброєння (автомати, кулемети, гранатомети, міномети), то зараз ворог почав застосовувати броньовану техніку — танки та БМП. Ну, як і раніше, отримавши «по зубах», швиденько кличуть на допомогу артилерію або «Гради». Зрозуміло, що в такому пеклі є втрати — маємо сім загиблих героїв та 38 поранених, — визнає комбат 9-го батальйону 59-ї бригади, полковник Сергій КОТЕНКО. — Серед тих, хто віддав своє життя за Україну, і Анатолій Твердола. Про таких, як він, кажуть: справжній чоловік! Він не ховався за спинами інших, а взявши до рук зброю, захищав Батьківщину в запеклому бою. Для кожного з нас він назавжди залишиться прикладом мужності, патріотизму, відданості рідній землі».

Поховали Анатолія в його рідному селі. В останню путь бійця проводжали рідні, близькі, побратими, односельчани — всі, хто знав його за життя. Небо плакало за бійцем, посилаючи на землю холодний, мокрий сніг. Але пам’ять про захисника назавжди залишиться в наших душах, бо герої не вмирають...