Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Пакт Молотова – Ріббентропа у дзеркалі Халхин-Голу

До 80-річчя укладення договору між СРСР і Німеччиною: події, які випадали з уваги дослідників
23 серпня, 2019 - 11:34

Давно вже загальним місцем стало твердження, що пакт Молотова – Ріббентропа, 80-річчя з дня укладення якого відзначається 23 серпня, проклав дорогу до початку Другої світової війни. А ось те, що з його укладенням були безпосереднім чином пов'язані події біля річки Халхин-Гол, якось випадало з уваги дослідників. Ні, звичайно, офіційна радянська версія свідчила, що однією з причин, що спонукали Радянський Союз терміново укласти договір про ненапад з нацистською Німеччиною, була загроза війни на два фронти - не тільки проти Третього Рейху, а й проти мілітаристської Японії. Прорадянськи налаштовані історики в Росії і за її межами повторюють цю нехитру тезу й сьогодні. Інші ж історики взагалі не звертали на цей сюжет належної уваги, вважаючи тезу про загрозу війни на два фронти звичайною радянською пропагандою. А дарма! Нещодавно російські дослідники Володимир Воронов і Олександр Крушельницький у серії статей на радіо «Свобода» переконливо довели, що бої біля Халхин-Голу не були провокацією «японської вояччини», як писали за радянських часів, а більшість їхніх російських колег продовжують писати і сьогодні. Ні, цей конфлікт був цілком створений Сталіним, який готувався до нього кілька місяців.

Японія, що загрузла тоді у війні з Китаєм, куди були кинуті основні сили японської армії, на той час була найменше зацікавлена в будь-якому військовому зіткненні з Радянським Союзом. І в районі конфлікту у японців була тільки дуже слабка 23-я піхотна дивізія, що була недавно сформована і вирізнялася низькою боєздатністю. До початку бойових дій японці і маньчжури дійсно контролювали всю територію на схід від Халхин-Голу. Тому вторгнення туди 11 травня 1939 року загону монгольських кавалеристів виявилося для японської сторони повною несподіванкою. Як пише американський історик Едвард Дж. Дрі, цього дня «близько 70-80 монгольських кавалеристів, озброєних легкими і важкими кулеметами, перетнули річку Халха й опинилися на території, що вважалася маньчжурською, в пошуках пасовища і води для своїх коней. Поблизу села Номонган вони напали на невелику групу маньчжурських прикордонників. На допомогу прикордонникам підійшли підрозділи маньчжурської піхоти чисельністю до батальйону. Маньчжури контратакували й відкинули монгольський загін назад за річку Халха. Монголи при відступі залишили на полі бою п'ять убитих, четверо коней і значну кількість стрілецької зброї і набоїв до неї».

Наступного дня вторгнення повторилося, причому цього разу японська контратака, розпочата 13 травня, закінчилася невдачею. Настільки небачена стійкість у бою монгольських цириків, раніше ніколи не помічених у цьому, японців надзвичайно здивувала. Але коли вони оглянули тіла загиблих цириків, загадку було розгадано. Жодних документів або листів у кишенях убитих не виявилося, натомість зовнішність у них була явно європейська. Важко сумніватися, що за Халхин-Гол вирушили переодягнені червоноармійці та радянські прикордонники. Аналогічним чином влаштовувалися радянські провокації, що викликали бої біля озера Хасан роком раніше і радянсько-фінську війну за півроку. Японці думали, що їм доведеться мати справу зі слабкою монгольською армією, яку всерйоз ніколи не сприймали. Для них неприємним сюрпризом виявилося зосередження великого радянського угруповання в цьому районі, а також те, що радянська сторона заздалегідь подбала про шляхи підвозу в район конфлікту, тоді як у японців тут зі шляхами підвозу справа йшла досить кепсько.

Сталін хотів отримати конфлікт із Японією в травні 1939 року, і він його отримав, звично поклавши провину за нього на японців. Усе це було безпосереднім чином пов'язано з подіями в Європі. У середині березня 1939 року Гітлер, у порушення Мюнхенської угоди, окупував Чехію і підтримав незалежність Словаччини. 26 березня 1939 року уряд Польщі офіційно відповів відмовою на німецьку вимогу передати їй Вільне місто Данциг і дозволити прокладання екстериторіальної автомобільної дороги і залізниці через «польський коридор» (Помор'я) між Східною Пруссією і основною територією Німеччини. Наприкінці березня і в квітні Англія і Франція дали гарантії територіальної цілісності Польщі, а також Румунії, Туреччині та Греції. Наявні були всі ознаки наближення моменту військового зіткнення Німеччини та англо-французького блоку.

За цих умов і Англія, і Франція, і Німеччина намагаються отримати підтримку від СРСР. У квітні Париж і Лондон почали з Москвою переговори. 17 квітня 1939 року, у відповідь на англійську пропозицію, щоб СРСР також дав гарантії Польщі, радянська сторона виступила з офіційною пропозицією укласти тристоронній договір про взаємодопомогу між Англією, Францією і Радянським Союзом і підписати військову конвенцію трьох держав, до якої могла, за бажання, приєднатись і Польща. Уряд Великої Британії відповів на зроблені радянською стороною пропозиції 8 травня досить ухильно. І тоді 11 травня Сталін почав конфлікт із Японією. Це мало показати Парижу і Лондону, що Москва є противником держав Осі і з нею можна укласти союз проти Німеччини і Японії попри те, що нарком Максим Литвинов, прихильник союзу з Англією і Францією, 3 травня покинув пост глави НКЗС. Його змінив В'ячеслав Молотов.

Це послужило сигналом для Німеччини, для якої переговори з євреєм Литвиновим, який декларував прихильність принципам колективної безпеки в Європі, були в принципі неможливі з пропагандистських міркувань. 20 травня посол Німеччини в Москві граф Вернер фон дер Шуленбург зустрівся з Молотовим. Після цієї зустрічі, в червні, почалися переговори про укладення німецько-радянської торгово-економічної угоди. А на переговори в Москві з Англією і Францією бої на Халхин-Голі вплинули найсприятливішим чином. 27 травня Лондон і Париж погодилися обговорити пакт про взаємодопомогу, військову конвенцію і гарантії тим державам, які можуть піддатися німецькому нападу. 2 червня СРСР запропонував внести в пакт зобов'язання для всіх сторін у разі агресії негайно надати допомогу, включно з військовою, іншим учасникам договору, а також східноєвропейським державам, що межують із СРСР. Але Англія та Франція вимагали згоди цих країн на подібні гарантії.

Сталіну потрібен був не мир, а війна між Німеччиною, з одного боку, і Польщею, Англією і Францією. Тільки в результаті такої війни він міг завоювати на першому етапі Східну Європу, а потім, як він сподівався, і Німеччину, всю Польщу і Балкани. Але для цього Сталіну потрібен був тимчасовий союз із Гітлером, а переговори з Англією і Францією лише покликані були зробити фюрера більш поступливим до радянських вимог. 29 червня Гітлеру було дано черговий сигнал. Цього дня в «Правді» було опубліковано статтю члена Політбюро Андрія Жданова, де стверджувалося, що англо-франко-радянські переговори «зайшли в глухий кут», оскільки Англія і Франція «не хочуть рівного договору з СРСР». Але Гітлер поки не зробив жодних проривних пропозицій.

На Халхин-Голі ж у червні війна була уповільнена. Все обмежувалося боями в повітрі. Ритм боїв там збігався з ритмом переговорів СРСР з Англією і Францією. Вимагаючи внести в пакт дуже широке визначення «непрямої агресії», що розуміється як «дії, на які відповідна держава дала свою згоду під загрозою застосування сили з боку іншої держави і які пов'язані з відмовою цієї держави від своєї незалежності або свого нейтралітету», СРСР фактично домагався права вводити свої війська на територію сусідніх держав на свій розсуд. Сталін ще тоді думав про можливість ведення «гібридної» війни для радянізації лімітрофів. Англія і Франція на це не погодилися, проте сторони домовилися почати переговори про укладення військової конвенції, які стартували в Москві 5 серпня. На Халхин-Голі радянські війська в першій половині липня відбили два японських наступи, але самі в наступ не переходили. Тут встановилося затишшя аж до 20 серпня. Термін початку радянського наступу виявився прямо пов'язаний з підписанням пакту Молотова – Ріббентропа.

Сталін вже почав турбуватися, що Гітлер до цього часу не виявляє зацікавлення до укладення всеосяжної угоди з СРСР. Настав час торпедувати переговори з Англією і Францією. 7 серпня Сталін продиктував наркому оборони Клименту Ворошилову, який очолював радянську делегацію на військових переговорах, інструкцію, де зазначалося: «Якщо французи та англійці наполягатимуть на переговорах, то переговори звести до дискусії з окремих принципових питань, головним чином про пропуск наших військ через Віленський коридор і Галичину, а також через Румунію. Якщо з'ясується, що вільний пропуск наших військ через територію Польщі та Румунії є виключеним, то заявити, що без цієї умови угода неможлива, бо без вільного пропуску радянських військ через зазначені території оборона проти агресії в будь-якому її варіанті приречена на провал, що ми не вважаємо за можливе брати участь у заході, заздалегідь приреченому на провал». Було зрозуміло, що без згоди Польщі та Румунії Англія і Франція не зможуть внести в конвенцію пункт про вільний пропуск радянських військ. А Варшава і Бухарест були категорично проти цього, оскільки розуміли, що якщо вже Червона Армія увійде до Польщі та Румунії, то зовсім не для того, щоб піти звідти.

Таким чином, у руки Ворошилова було дано знаряддя, за допомогою якого в будь-який час можна було припинити переговори. На думку Сталіна, такий час настав 17 серпня, оскільки 15 серпня Гітлер через посла Шуленбурга нарешті передав Москві пропозиції про укладення пакту про ненапад на 25 років і попросив про приїзд до Москви рейхсміністра закордонних справ Йоахіма Ріббентропа. Цього дня Ворошилов заявив англійським і французьким учасникам переговорів: «Подальший хід наших засідань зараз цілком залежить від отримання радянською військовою місією відповідей на її запитання військовим місіям Англії і Франції... Якщо за сьогоднішній і завтрашній день не буде отримано відповіді від урядів Англії і Франції, нам, на жаль, доведеться перервати на деякий час наші засідання в очікуванні цієї відповіді». І 21 серпня відбулося останнє засідання, після якого переговори були перервані на невизначений час. Але на той час вже було розв’язано питання про пакт Молотова - Ріббентропа.

19 серпня вранці Молотов ще повідомляв Шуленбургу, що пакту має передувати укладення економічної угоди, а сам пакт вдасться укласти не раніше 27 серпня. Але вже за кілька годин ситуація змінилася. Німецький посол на 16:30 був викликаний в НКЗС, де отримав радянський проект договору про ненапад, але терміном лише на 5 років і з додаванням секретного протоколу, яким належало «по-братськи» поділити Східну Європу. Сталіну важливо було, щоб проект пакту надійшов до Берліна одночасно з початком радянського генерального наступу на Халхин-Голі, а його підписання відбулося б у розпал успішного радянського наступу. Так і сталося. З одного боку, як сподівався Сталін, це мало продемонструвати Гітлеру міць Червоної Армії і переконати його, що з СРСР краще домовлятися, а не воювати. З іншого боку, всьому світу тим самим було продемонстровано, що СРСР змушений був укласти пакт із Німеччиною, бо інакше йому загрожувала війна на два фронти.

Єдиний виграш України від пакту Молотова - Ріббентропа полягав у тому, що в результаті майже всі населені українцями землі були об'єднані в одну псевдодержаву - Українську РСР (окуповане Угорщиною Закарпаття було приєднано тільки наприкінці Другої світової війни). Але для українців, які раніше жили в Польщі та Румунії, це був очевидний програш. Колись вони, хоча і піддавалися переслідуванням, але репресії далеко не досягали радянського масштабу, і українці не знали ні голоду, ні колгоспного «раю». А після нападу Гітлера на Польщу, а потім на СРСР мільйонам жителів України належало загинути у війні.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ