Обирати собі уряд має право лише той народ, який постійно знаходиться в курсі того, що відбувається
Томас Джефферсон, видатний політичний діяч, дипломат і філософ епохи Просвітництва, один з авторів Декларації незалежності США, 3-й президент США в 1801-1809 роках

Білоруська література: не Алєксієвич єдиною

26 липня, 2021 - 10:56

Що пересічний українець знає про Білорусь? Щось та й знає. Знає, що там уже десятиліттями незмінно править «бацька Лукашенка». І українці його найбільше шанують серед зарубіжних політиків. Принаймні донедавна так говорила соціологія. Хоча зараз, коли «бацька» показав своє диктаторське обличчя, влаштувавши в Білорусі проти своїх противників жорсткий терор, можливо, ставлення в українців до нього зміниться.

А ще багато українців вірять у «білоруське чудо». Мовляв, там порядок, підприємства працюють, люди живуть якщо не заможно, то нормально. Хоча це не зовсім так.

А те, що білоруська мова, культура в незалежній Білорусі маргіналізовані, то на це в нас не дуже звертають увагу. Як колись у часи «перебудови» говорив якийсь донецький шахтар: мовляв, однаково, на якій мові спілкуватися, була би ковбаса.

Ну, якщо про Білорусь у пересічного українця є певна інформація (ми сусіди!), то боюсь, що про білоруську літературу (тим паче – сучасну) він не зможе щось сказати. У ліпшому випадку згадає, що є така начебто білоруська письменниця Світлана Алєксієвич – лауреатка Нобелівської премії з літератури за 2015 рік. Щоправда, пише вона російською мовою. Та й прохолодно ставиться до відродження білоруської мови та культури. Тому, певно, однозначно трактувати її як білоруську письменницю не випадає.

Однак, попри маргіналізацію білоруської культури як у радянські часи, так і в часи незалежної Білорусі, все ж білоруська література білоруською мовою існує. До того ж вона доволі цікава. Інша справа, що малознана. Навіть у себе в Білорусі.

Одним із провідних сучасних білоруських письменників є Уладзімєр Арлов – відомий і як поет, і як прозаїк. За фахом він історик. У Білорусі в нього вийшло чимало науково-популярних книг – “Х віків білоруської історії”, “Країна Білорусь” тощо. Й вони були тиражними та успішними.

Арлов лишається істориком і в поезії, і в своїй художній прозі. Він вільно оперує фактами, які може знати лише фахівець, інтерпретуючи їх часто під парадоксальним кутом зору. Також у його поезіях історичні реалії виступають, як тло для перебігу фабули. І взагалі, більшість віршів Арлова — сюжетні, насичені дією. Історичність переплітається із сучасністю, сон — із явою.

Письменнику належить низка художніх творів на історичну тематику. Стосуються вони історії Білорусі. Арлов залишається істориком, навіть коли описує близькі нам часи.

Твори Арлова фактично під забороною в Білорусі. Його не видають державні видавництва, а його книжки не беруть державні книгарні.

Він видається у приватних видавців, невеликими накладами і переважно сам розпродує свої книжки на зустрічах із читачами, часто теж влаштованими нелегально.

За есей “Незалежність — це...” Арлова судили на початку 2020 року, присудивши чималий грошовий штраф. Він цей есей лише зачитав на мітингу.

Твори Арлова перекладалися українською мовою й видавалися українськими видавництвами. Зокрема, в нинішньому році у видавництві «Старого Лева» вийшла збірка його прози під назвою «Краєвид з ментоловим ароматом» (в перекладі Олександра Ірванця).

Відкривається вона повістю, яка й дала їй назву. Цей твір сповненою містики і передчуття розкриття таємниці. У «Краєвиді…» майже нема персонажів. Це повість про ідеальну жінку, за кохання до якої треба дорого заплатити.

А вже наступний твір збірки, “Сибірська повість”, написана зовсім інакше. Ця повість і наступні за нею “Полоцькі оповідання” являють Арлова-реаліста, жорсткого і правдивого. Проте при зовнішній жорсткості, письменник все ж буває дуже ліричним, зокрема в спогадах про дитинство.

Завершує збірку “Орден Білої Миші”. Це дотепна історія, в якій Король “невеликої за європейськими розмірами конституційної монархії” розмовляє з єдиним у його королівстві Письменником. Письменник перемагає у цьому поєдинку, а сам твір приваблює поєднанням антиутопії із досвідом самого автора тексту, який і далі змушений жити в межах «королівства». Не важко здогадатися, що тут йдеться про сучасну Білорусь і її «довічного правителя».

Сподіваюся, знайдуться в Україні поціновувачі Арлова та сучасної білоруської літератури, яку він репрезентує.

 

Новини партнерів