Найстрашніші в житті ті люди, які прочитали одну книжку. З людиною ж, яка багато читає, завжди матимеш про що поговорити, і тобі поруч з нею нічого не загрожуватиме.
Іван Малкович, український поет і видавець, власник і директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»

Божевільні з Вифлеєма

8 січня, 2021 - 12:38

У ці різдвяні дні дуже доречно читати про Вифлеєм. І знану нам всім історію продовжити читанням про сучасні дні в цьому вічному місті. Тим паче, що в 2020 році у «Видавництві Анетти Антоненко» вийшов роман палестинського письменника Усами аль-Ейси, що народився, живе і творить у Вифлеємі. Роман має символічну назву – «Божевільні з Вифлеєма», але йдеться в ньому не тільки про божевільних і не лише про Вифлеєм.

Ця книжка варта уваги не тільки через те, що нині Різдво, а оповідає вона про місто, над яким засяяла християнська Зірка. По-перше, ця книга має бути цікавою вже з огляду на той простий факт, що в Україні майже не видаються переклади з арабської. Ну справді: їх раз, два – й катма. А відтак наші знання про арабський світ і його сучасну культуру є переважно набором стереотипів і упереджень про його безкультур’я – а як інакше, якщо ми дізнаємося про арабів від неарабів? Тож «Божевільні з Вифлеєма» ‒ це рідкісна й цінна нагода українцям почути про життя арабів від арабського письменника. Принагідно подякуємо за цю можливість автору блискучого перекладу роману – Богданові Горвату.

Отож, про що книжка? Видавець повідомляє, що Вифлеєм ‒ «Велика мала батьківщина автора є натхненням і джерелом усіх його художніх та академічних текстів, тож звучить у назвах оповідань та романів. Письменник занурює читача у глибокі та трагічні історії славетного святого міста через комічні, насичені міським фольклором оповідки, в яких реальне сплітається із неймовірним і загадковим. Герої цієї книжки – що знедолені міські маргінали чи пацієнти психіатричної лікарні, що історичні особистості чи сучасні відомі політики, проте, – аж ніяк не героїчні. Крізь історії божевільних із Вифлеєма, у всьому різноманітті їхніх безумств, шаленств, одержимостей і просто глупств, роман відкриває таємниці справжнього світу палестинців, у якому, за словами письменника, «неможливо вижити без тієї чи іншої частки божевілля», яке, зрештою, стало для них «єдиним способом опору».

Мушу погодитися з цією анотацією. Автор і справді розповідає про божевільних Вифлеєма, снуючи свою розповідь навколо лікарні для душевнохворих, що була утворена навпроти табору для палестинських біженців після війни й утворення держави Ізраїль. Але його історії мають притчевий характер, такий знаний нам з арабських казок та іншої великої Книги, яку подарувала нам та земля, ‒ і через долі героїв книжки розповідають про життя всієї Палестини.

Три роки тому я мав щастя відвідати Вифлеєм і побачити, як живе й функціонує Палестинська Автономія. Ніколи не забуду, як при в’їзді до Палестини нас проводжають білборди про смертельну небезпеку, а насправді потрапляєш у гостинну й приємну країну. Хоча її статус і особливості життя там таки нагадують божевільню, але йдеться не про лікувальний заклад, а про всю державу.

Я не хочу вдаватися в політичні деталі, бо й сам автор роману майстерно уникає примітивних політичних трактувань. Хоча в його прозі з’являються Ясир Арафат («Старий») і Владімір Путін, але вони тут лише історичні постаті, яких за історію Вифлеєму в цьому місті було безліч. Читаючи цей роман, не полишає відчуття, що божевілля – це якась питома ознака цієї землі, її магічна характеристика і віковічне ярмо.

Бо в кожному божевільному героєві книжки, навіть якщо справді йдеться про пацієнта психіатричної лікарні Дагейша, бачимо наскрізну лінію історії – такі люди жили тут і тисячу, і дві тисячі років тому. Змінюються обставини й назви політичних режимів, але суть людського життя тут залишається незмінною. Бо хіба й справді не є це місто батьківщиною божевілля – того праведного й світлого, яке спонукало дві тисячі років тому вирушити з нього маленьке дитя, яке прагнуло змінити Світ?

Новини партнерів