Воля, визволення - от той конечний прапор, до якого тягнеться все, до якого прагнуть і вояки з мечами, і моралісти з заповітами, і поети з віршами.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, творець і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.

Це горіло наше минуле

20 лютого, 2019 - 10:45

Сьогодні 20 лютого. Рівно 5 років після Інститутської. Після того, як усе закінчилося й почалося водночас.

Будь-які справжні — ті, що прийнято називати історичними — зміни мають у своєму підґрунті насильство.

Історія оплачується свинцем і кров’ю.

Пишу це й навіть не ставлю запитань. Це звучить апріорно, наче так і має бути. Але всюди один і той самий сюжет.

Ніхто, а надто влада, не любить визнавати свою неправоту. В суспільстві слабкому й незрілому ця впертість стає згубною: уряд, замість того, щоб відступити бодай на крок, спробувати домовитись, провести необхідні реформи, доводить справу до бійні.

І в підсумку саме така влада нарешті дає усім визначеність. Кришталево ясну. Обпікаючу, як палаюча шина, гостру, як куля снайпера. Розуміння, що іншого виходу, аніж іти вперед, прикриваючись шматками фанери від автоматних черг, просто немає.

Я досі картаю себе за те, що не доїхав на Майдан того ранку. Не знаю, щоправда, чи була би з мене там хоч якась користь. Зрештою, страх і втома зробили свою справу. Зрештою, не я один такий. Зрештою, це втішає мало.

Ось тепер я, кінокритик, інколи ще думаю, чи можливо сьогодні зняти гарний, тобто художньо переконливий, ігровий фільм про Майдан і особливо про 20 лютого? За всіма законами жанру, зі сценарієм, акторками, акторами?

І думаю, що ні.

Бо ми все ще досі в цьому фільмі, всередині, й до заключних титрів ще далеко.

Бо потрібні роки й роки, потрібна дистанція в часі.

 А ще в цієї оповіді надто довга передісторія. Довгий, довгий ланцюг принижень і втрат, катастроф і невдач. Мабуть, ніхто з тих, хто вийшов на площу в листопаді 2013-го, навіть не припускав, що знадобиться ще одна війна, щоб остаточно скинути цей тягар, щоб обрубати цей зв’язок із головними прокляттями нашої історії, зв’язок, що сковував нас рівно пропорційно зусиллям змінити бодай щось.

Позавчора під однією з фотографій із палаючого Майдану фейсбук-користувачка Olga Kynal написала: «Це горіло наше минуле». Нема чого й додати.

Окрім того, що пожежа все ще триває.

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ