...коли дві нації борються, то білі рукавички треба скинути.
Юрій Горліс-Горський, український військовий і громадський діяч, письменник, старшина Армії УНР

День, коли гепнувся Ленін

8 грудня, 2021 - 16:39
МАЙДАН. 8 ГРУДНЯ 2013 / ТИМЧЕНКО МИКОЛА

Сьогодні згадуватимуть одну круглу дату. Думаю, не дуже гучно. Але кільканадцять статей вийде, пара-трійка сюжетів по ТБ з’явиться. 8 грудня 1991 в Біловезькій Пущі зустрілися президенти України, Білорусі та Росії та підписали угоду, засвідчивши, що СРСР більше нема. Ось про Біловезьку угоду хтось та й скаже. Переважній більшості, втім, до ювілею тої цидулки буде байдуже. Мені теж. Для мене 8 грудня – це день, коли гепнувся Ленін.

Гепнувся (хотів написати більш експресивно, типу наї***нувся, але обсценізми нервують частину читачів, тож ладно) він не одразу. Спочатку розігнали ментуру, яка його стерегла, потім зі спини накинули троси, тягнули-хитали, зрештою любитель липового меду трохи похилився, постояв отак, наче замислившись над кричущою невдячністю народу, і, втративши рівновагу, під овації трудящих беркицнув лисою башкою об бруківку.  Брязнув  якісно – башка відлетіла. На годиннику було 18:00, 8 грудня 2013 року.

На жаль, я не бачив того особисто – дізнався з сюжету в теленовинах. Потім приїздив подивитись на гранітну тушу, на людей, що намагалися її розколоти на сувеніри. Це було справжнє свято.

Потім тривали різні суперечки, розмови про “історичний спадок”, про “варварську декомунізацію”, про те, що треба зберігати, а що ні, але процес пішов. Люди почали валити пам’ятники тирану по всій країні. Тому саме 8 грудня 2013-го, а не 1991-го, і засвідчило, що СРСР таки дійсно немає. А для мене той гучний удар каменем об камінь був ще й про справедливість.

Бо хай і оголосили Незалежність, хай і підписали папірець у 1991, але всі ці нескінченні брили з простягнутою рукою, вулиці Дзержинського й Урицького тягнулися процесію чудовиськ з минулого, нагадуючи: “Ми ще тут, ми ще стоїмо, ми ще гідні пошани. Думав, що все так просто обійдеться? Твоє сьогодні належить нам!”

І при тому, до речі, – мізерна кількість пам’ятників людям, яких червона сволота пограбувала, заморила голодом, скалічила, закатувала та вбила. Лічені вулиці на честь справжніх героїв України.

Але лиса макітра нарешті опинилася на землі.

Завтра нарешті настало.

Прекрасне завтра.

Газета: 
Новини партнерів