Якщо свобода взагалі щось значить, то це право говорити іншим те, чого вони не хочуть чути
Джордж Оруелл, британський письменник і публіцист

Доки сонце зійде

6 жовтня, 2021 - 13:16

Головна розвага і чимале джерело прибутку в містечку Ія на півночі грецького острова Санторині – захід сонця. Теплої днини під вечір сюди з’їжджаються натовпи туристів, щоб подивитись на те, як типова зоря головної послідовності спектрального класу G2 опуститься за обрій, котрий, як відомо, є оптичною ілюзією, та менше з тим. Десятки ресторанів задирають ціни на добру третину, бо мають терасу з видом на море. Маса туроператорів влаштовують одноденні тури на кораблях, і апофеоз мандрівки – той таки захід.

Я іду на більш бюджетну локацію – стрімчак з рештками середньовічної фортеці. Вхід туди безкоштовний. Поки що.

Найкраще місце – широкий нерівний парапет над обривом.

- І, звісно, все зайнято – бурмочу вголос англійською.

- Сідайте поруч зі мною – пропонує юна білявка, що вже вгніздилася на парапеті з мобільним напоготові.

Крехчучи, влізаю. Розмова  зав’язується швидко й невимушено. Білявку звати Олександра, її хлопця, котрий стоїть поруч, але на парапет не лізе і в спілкуванні бере участь спорадично – Олександр. Обидва з Румунії. Два дні як побралися (з гордістю показують кільця). Айтішники.

- А я – кінокритик. – І додаю, аби зробити приємне. – Люблю ваше нове кіно.

- А я не люблю – морщиться Олександра. – Надто депресивне.

- Але ж бере призи на всіх фестивалях.

- Але після нього просто жити не хочеться.

Сходимось на тому, що нам обом подобаються фільми жахів, надто зомбі-горори – видовище, поза всяким сумнівом, набагато більш життєрадісне, аніж румунська “нова хвиля”. Ще теревенимо про музику, про те, що в рідному місті Олександри один діджей-жартівник вмикає “Болеро” Равеля кожного разу на захід сонця – дуже дотепно, зважаючи на траєкторію руху Землі.

Перервавшись на споглядання бухти, Олександра каже:

- Хочу вам поставити одне питання, сподіваюся, ви на мене не розсердитеся.

- Давайте.

- У нас працює дівчина, класна спеціалістка. Але айтішники з України, щойно дізнаються, шо вона з Росії, відмовляються від співробітництва. Чому так?

- Для того є 14 тисяч причин.

- Розумієте, я ж зовсім не тямлю в політиці. Я вже десять років не дивилася телевізор.

- 14 тисяч трупів – це не політика. Це  масове вбивство. Це війна.

- Ну от між нами та Угорщиною теж багато різного. У Трансільванії є цілі райони, де принципово ніхто не розмовляє румунською…

- Але ж ви не воюєте з Угорщиною і угорське військо не вбиває румунів щодня.

Пояснюю як можу. Мабуть, досягаю якогось розуміння. Сонце між тим впевнено наближається до бажаної точки, але от же ж халепа, на обрії вмощується купа хмар, які нікуди не збираються зникати. Видовища це не відміняє.

- Добре вам – каже Олександра, не відриваючи очей від переливів червоного, помаранчевого і золотого на пів неба. – Ви лише кінокритик, пишете собі статті. А якщо Сонце спалахне надто сильно і викине забагато радіації, або полюси Землі поміняються місцями, то всі наші коди підуть спати. Всі програми доведеться переписувати, і це не на один рік. Те, чим ми з Олександром займаємося, стане просто непотрібним. Ми лишимося без роботи.

- Ну навряд чи ми дочекаємося аж такого спалаху.

- Хто знає. Одним словом, ми, програмісти, набагато більше залежимо від природи, аніж може здатися.

Сонце остаточно зникає в хмарах. Виставу завершено. Прощаємось приязно. У них попереду медовий місяць. У мене - ще чотири дні в кам’яних пелюшках Європи і повернення до роси, котра все ніяк нам очі не виїсть.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, “День”, Санторині-Атени-Київ

Газета: 
Новини партнерів