Україна в тій чи іншій формі буде. Не змусиш ріку текти назад, так само і з народом, його не змусиш зректися ідеалів
Павло Скоропадський,Гетьман Української Держави, український державний, політичний і громадський діяч

Хто я без себе?

Враження про Ізраїльський фестиваль драматичних театрів Isdra
11 січня, 2019 - 10:30

Нинішній фестиваль розпочався показом вистави Go. Жінки віком від 60 до 82 років досліджують старіння через тіло і рух. Точніше, демонструють бажання і здатність долати проблеми віку. Сюжет простий: від здатності ходити — до сидіння в шпагаті, через азарт подолання стереотипів самосприйняття, перш за все, і спростування штампу «пенсіонер» як приреченості до беззмістовного доживання. Ідея Галіт Лісс — засновника Майстерні руху та виставкового мистецтва для жінок літнього віку звучить гордо: тіло як невід’ємна складова особистості, майте честь не втрачати її.

Фінальна вистава «Наполеон — помер чи живий?» за п’єсою Н. Алоні у постановці Уді Бен-Моше, керівника Єрусалимського Хан-Театру, — про здатність не старіти й після життя. Бонапарт виривається із світу мертвих, аби виправити свою найбільшу помилку і таки перемогти Росію.

Усі демони підземного царства намагаються зупинити невгамовного померлого, і для цього по всій Європі розсипають його двійників, аби таким чином вичерпати оригінал і повернути його до вічного спокою.

Режисер створив спектакль у жанрі комедії дель-арте. Брігелла — «пахан», найнятий неаполітанською мафією для знищення імператора, разом з іншими яскравими персонажами, танцями, розіграшами, містифікаціями розставляють пастки і врешті карнавально-запально і весело таки виконують свою брудну справу.

Фестиваль, як і виставу, важливо належно почати і закінчити. Тоді й наповнення працює на його ідею. А вона, крім демонстрації розмаїття сучасного драматичного театру Ізраїлю, повинна була і звернула увагу на актуальні для народу країни питання.

І це виявилося надзвичайно близьким до нашої реальності. Можливо, довготривале напруження війною та й взагалі якийсь вселенський неспокій виносять на перший план питання людської особистості.

Гегель визначав як найвище завдання мистецтва усвідомлення та висловлювання глибинних людських інтересів, всеосяжних істин духу.

«Таке мистецтво — не забава, а найважливіший вид людської життєдіяльності, втілення духовного досвіду людства, орган самопізнання цілих народів».

Фестивальні вистави талановито закликали до роздумів про особистість.

Засновник французького персоналізму Е. Муньє вважає, що «особистість — єдина реальність, яку ми пізнаємо й водночас творимо... Особистість є живою реальністю самотворчості, комунікації...»

Моновиставу «І моєму серцю вільно» Арні Теперберг створив під враженням від листа відомої глухонімої письменниці Хелен Келер до Нью-Йоркського симфонічного оркестру 1924 року. Дев’яту симфонію Бетховена вона вперше «почула», торкаючись мембрани щойно встановленого в її домівці радіоприймача. Актор мімікою, жестами, пластикою, спалахами поглядів відтворює музику внутрішнього стану. Глядач так само як глухий композитор, не чує музики, проте разом з актором проживає її. Симфонія, в якій вперше був використаний людський голос одночасно з музичними інструментами, стверджує надлюдську силу особистості. Микола Бердяєв вважав, що особистість не народжується, а створюється Богом. Особистість — Божа ідея, Божий задум, які виникли у Вічності, їх цілісність є вічною та беззаперечною цінністю.

Над тим, як передати власну ідентичність своїй доньці, задумується героїня вистави «Бітон» муніципального театру Хайфи. Автор тексту, режисер та виконавиця народилася з прізвищем «Голан». Її батько емігрував із Марокко і змінив прізвище на «Бітон» після боїв на Голанських висотах у війні Йом Кіппур 1973 року.

Досконале володіння жінкою арабською подеколи викликало підозру, а ностальгія за марокканським життям і дивувала, і бентежила її. Вистава вийшла як сповідь про шлях до себе в новому місці й часі. Кажуть, час важить більше, ніж місце. Мабуть, дивлячись для кого.

Про подорож заради порятунку 936 єврейських біженців із Гамбурга у травні 1939 року оповідає спільна продукція Тель-Авівських театрів «Камері» та «Хабіма» «Дитячі сни» за мотивами класика єврейської драматургії Х. Лєвіна. Режисер О. Ніцан, тринадцятиразовий одержувач нагороди «Ізраїльський театр» за найкращу режисуру, вибудовує захоплюючу й щемливу історію про материнство. Спочатку, аби потрапити на корабель з дитиною, мати згоджується на сексуальні вимоги капітана. Коли корабель прямує від порту до порту, аби знайти прихисток, у якому відмовляють з остраху помсти фашистського рейху, кубинська та інші влади, мати позбавляє себе води та їжі заради дитини. Так театр нагадує про довічну подорож до невідомого від грізного минулого до заспокійливого майбутнього, яка ніколи не закінчується, але завжди гартує особистість.

«Мати. Три» — документальна гра Л. Тімора на основі інтерв’ю з ізраїльськими матерями, чиї сини захищали країну, свій народ, своїх матерів і повернулися до дому. Троє молодих чоловіків просять поглянути у вхідні двері до їхніх домівок — двері до страхів, надій, уявлень їхніх матерів. Звичайні двері — єдиний декоративний елемент, який вправно обігрується акторами як щит, стіна, вони захищають вхід до найдорожчого в них самих, в їхніх матерях. Вони пропускають протяг, беззахисно відчиняються, гучно й ніби з обуренням зачиняються...

Їх заколисують, немов дитину, несуть, мов труну, по них ідуть, наче по мосту, пересуваються, ніби по ешафоту. Вправність роботи з предметом захоплює. Двері розумні, емоційно живі.

Разом з артистами вони цілком за З. Фрейдом стають компонентами особистості: Я — Воно — Над-Я. Вони структурують особистість: Захисника — свідомого. Воїна-матері та Воїна-сина — підсвідомих. І контролюючої частини особистості, яка оберігає від надмірності Я і запобігає пануванню «воно», яка, по суті, є цензором особистості.

За п’ять днів організатори показали десять вистав, провели три презентації. Робочий день гостей фестивалю тривав з 9-ї ранку до 11-ї ночі! Що в поєднанні з доброзичливістю, професіоналізмом, повагою і шаною з боку приймаючої сторони допомогло подолати цей театральний марафон досвідченим фестивальникам, режисерам, театрознавцям, продюсерам із 19 країн.

Гадаю, залученість до роздумів про самоактуалізацію, здатність завжди перебувати в гармонії зі своєю внутрішньою природою, талант віднаходити в собі нові можливості, визначатися з життєвими мотиваціями — зрештою, досягати гармонії духовного і душевного начал і є тим, що дарує щастя бути собою.

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments