Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Інструкції з виживання

26 січня, 2022 - 12:45

Недавно переглядав екранізацію роману Стівена Кінга «Керрі». Зафільмовано ще в 1976, але досі справляє враження. Керрі (надзвичайно виразна Сіссі Спейсек), як між молотом і ковадлом, затиснута між безжальними однолітками й ультрарелігійною матір'ю. Набожна істеричка дотримується таких методів виховання, які інакше ніж садистичними не назвеш. Тобто дівчині немає прихистку ніде: ані в школі, ані вдома. Ланцюжок нещасть запускається страхітливою сценою в душі, коли Керрі, перелякану першою менструацією (через святенництво матері вона просто не знає, що це таке!), з реготом заганяють у кут жорстокі однокласниці. Кульмінація настає на випускному вечорі: вічна жертва, виявивши в себе здатності до телекінезу, сповна відплачує усім кривдницям і кривдникам -влаштовує справжню бійню.

Кінг тому й популярний, бо добре знає про найбільші жахи й про найбільших чудовиськ - людей. А також про те, наскільки багатою є уява жертв  цих чудовиськ. Він пише свої казки, знаючи, наскільки вони потрібні тим, хто хоча б раз опинявся на місці Керрі. Бо це саме казки, і головна мета у казок завжди одна – давати розраду, котрої більше ніде не знайти.

Бо ясно же, що такі, як Керрі, ніяким телекінезом не володіють. Зацькований не обрушує воду й дроти під струмом на голови дорослих і юних катів. Не бере дробовик і не йде по коридору від класу до класу, від дверей до дверей, відстрілюючи всю ту сволоту, яка його принижувала. Не каже батькам “Я маю право на власну думку”. Не лізе в зашморг. Зацькований терпить. Виживає. Чекає на кращий ранок. І ранок цей обов’язково настає.

Ранок, коли всі ті дрібні упирі раптом перетворюються на пузатих і нікому, навіть їм самим, непотрібних тіток і дядьків. Або взагалі помирають від алкоголю та власної глупоти. Осідають нечіткими згустками в поганих снах.

Минуле не можна спалити поглядом. Але можна його утрамбувати, перетворивши на доволі якісне дорожнє покриття. І йти цією дорогою куди схочеш.

Новини партнерів