Найстрашніші в житті ті люди, які прочитали одну книжку. З людиною ж, яка багато читає, завжди матимеш про що поговорити, і тобі поруч з нею нічого не загрожуватиме.
Іван Малкович, український поет і видавець, власник і директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»

Iнтимне питання

18 листопада, 2020 - 09:59

Завтра, пишуть, Всесвітній день туалетів.

Встановлено його в 2001 році під час відповідної міжнародної конференції в Сингапурі. У Сингапурі, пишуть, туалети бездоганно чисті. Тому й конференція.

Як зрозуміти, що ти опинився на Заході? По запаху відхожих місць на кордоні вільного світу — в аеропорті, наприклад. Там пахне свіжістю гірських вершин і невинністю Едемського саду. Кращим життям пахне, одне слово.

Як зрозуміти, що ти опинився у нас у закладі харчування чи в офісі, що з’явилися вже після падіння СРСР?

По тому, що там туалет теж ароматизований, але аромат героїчніший. Різкіший, не такий витончений, не такий капіталістичний. Запах перехідного періоду й зони вільної торгівлі, я б сказав.

А як зрозуміти, що ти — у місці, що пам’ятає генсеків і горілку по 2.52 (ладно, 9.30)? Байдуже, це театр чи базар, вокзал чи музей, вищий учбовий заклад чи станція столичного метрополітену?

По смороду.

А як же з кіно, спитаєте ви? Ти ж наче кінокритик?

А як з кіно. З кіно так, що коли американська знімальна група прибуває на локацію, то перше, що там обладнують — не їдальню чи спальню, а клозет.

Ось тому в них і кіно гарне.

Як радянська влада принижувала — а отже, й тримала в покорі — підлегле населення?

Каральними заходами, квартирним питанням і «вбиральнями». Нужниками. Гальюнами. Толчками. Сральниками, якщо зовсім точно.

За даними ООН, у 4,2 мільярдів людей немає доступу до (о, цей міжнародний канцелярит, о, ця говірка білозубих ангелів!) безпечного санітарно-гігієнічного обслуговування.

У цю множину швидше за все не входять ті українці й українки, в яких немає доступу до власного головного мозку, і тому вони вирішують проблему відходів прямо там, де випадає нагода. У парках, скверах, на узбіччях доріг та в інших публічних місцях.

То у що я вірю?

В те, що коли зникне остання смердюча пастка на нашій території, а натомість усюди постануть райські кущі, і саме туди ходитимуть по нужді добрі українці й українки — у к`ущі, а не в кущ`і — от тоді ми й перетворимося на щасливу Європу й одразу вступимо в ЄС і в НАТО, бо як таку країну можна не прийняти?

Так же ж і буде, правда?

Газета: 
Новини партнерів