Простолюдин наш, за всієї байдужості до того, що нині перед ним діється, надзвичайно схильний мріяти й часто з нічев'я добуває дивовижні надії: новий доказ юности племені, яке передчуває краще життя попереду.
Пантелеймон Куліш, український письменник і громадський діяч

Iсторія виправдання

18 вересня, 2020 - 13:20

Перейменування в пострадянському прокаті фільму Девіда Кроненберга «Iсторія насильства» у «Виправдану жорстокість», — той нечастий випадок, коли самодіяльність дистрибьюторів майже не суперечить внутрішній логіці твору.

«Iсторія насильства» вказує на розвиток, на перехід від одного стану, від одного боку особистості до другого, — що й відбувається з головним героєм. «Виправдана жорстокість», навпаки, консервує героїв у наперед визначеному способі дій і в стані готовності вчинити насильство. Тобто, в першому варіанті історія має початок, кульмінацію і розв’язку, в другому — історію підмінює порочне коло жорстокості, яка перетікає між непевними дефініціями «виправданості» й «надмірності». Але для фільму Кроненберга адекватнi обидва варіанти, і ось чому.

Головний герой — рядовий американський обиватель Том Столл (Вігго Мортенсен): дружина (Іді — Марі Белло), двійко дітей, власна забігайлівка. Вдома все гаразд, у бізнесі теж. Раптом у кафе Тома вдираються двоє безжальних психопатів. Далі — за принципом доміно — перші удари й постріли відлунюють чимраз масштабнішими й кривавішими неприємностями.

Родова ознака режисури Кроненберга - нерозрізнюваність реальності (чи того, що персонажі вважають реальністю) й кошмару, простору загрозливих фантазмів, де можливо будь-що. У «Відеодромі» (1982), «Мусі» (1986), «Екзистенції» (1999) галюциногенне перетворення «вмикалося» за допомогою технічних засобів, в «Обіді голяка» (1991) спрацьовувала літературна уява дійових осіб, підсилена наркотиками, в попередньому фільмі «Павук» (2002) жах приходить із психічної хвороби, а в «Iсторії насильства» — з минулого життя героя. У світі Кроненберга найсумирніший громадянин може виявитись зовсім не тим, ким здається.

Те насильство, котре чинить Том, виправдане обставинами, діями супротивників, проте режисер акцентує саме його жорстокість — блискавичну, нищівну, на межі патології. Мало того, Кроненберг підсилює ефект через сюжетні паралелі: син Тома (Ештон Голмс) також раптом вибухає, мало не калічить шкільного кривдника; і саме Столлу-молодшому належить фраза про «виправдану жорстокість», коли він ще намагається все залагодити миром. А потім, як батько, змушений задіяти агресію.

Весь сюжет вибудований як низка наростаючих пульсацій насильства. Збільшуючись у гостроті й масштабі, вони проривають тканину повсякденності, поки зовсім не знищують її. Це проникає навіть у секс: еротична сцена між Томом та Іді в другiй половинi фiльму —справжнє дійство любові-ненависті, ніжності-звірства; пестощі спричиняють рани, удари приховують обійми - пристрасть Макбетів у мініатюрі.

Цей епізод важливий ще з огляду на те, що він, як і на позір примирливий фінал, поєднує «виправдання» та «історію». Том чинить насильство, щоб поновити звичний стан речей. I це йому врешті-решт вдається, проте у зовсім іншому модусі. Бо відтепер у начебто відродженому, налагодженому існуванні родини Столл з’являється раніше небачений вимір. Цей якісний перехід, до речі, чудово виконує Вігго Мортенсен. Тихий міщанин Том перетворюється на безжального Джоуї (таким є його минуле ім’я) настільки природно, що найменше акторське зусилля неможливо помітити. Але Мортенсен справляється і з більш складним завданням — синтезує Тома й Джоуі в єдину нову людину.

Саме ця людина у фіналі повертається до сім’ї. I місце за столом для неї знаходиться. Похмура іронія цієї сцени захоплює не менше, аніж весь мордобій до того. Отже, насильство скінчилося. Жорстокість — ні. Та сама жорстокість, що тепер просякла цю родину, і згуртовує її міцніше, ніж будь-коли. Поєднує — і виправдовує їх усіх.

***

Виправдана жорстокість  / A History of Violence (2005, США-Німеччина-Канада, 96`), режисура: Девід Кроненберг, сценарій:                Джош Олсон, оператор: Пітер Сушицькі, в ролях: Вігго Мортенсен, Марія Белло, Ед Гарріс, Вільям Герт, виробництво: New Line Cinema.

Новини партнерів