«Лис Микита»: подаруйте політикам, нехай микитують!
Нині хто рад жить, не схнути,
Той святим не може бути,
(Лис Микита)
Доктор ФрАнко любив свого «Лиса Микиту» ніжно і зворушливо, як рідних дітей, бо писав про крутихвоста саме для них. Однак не був би Франко «ходячою енциклопедією усякого знання», за влучним словом Філарета Колесси, якби не ховав платонівську філософічність за простацькою завіскою.
Коли Франкові звірі ще не говорили до дітлахів, академіки мало не спали з Лисом, перечитуючи десятки разів. Грушевський, Драгоманов, Барвінський строчили схвальні відгуки у найвідоміші журнали, поки спрацьоване старецтво шукало кутика у скромній сільській читальні, аби дістати чергову порцію вечірнього рудихвоста.
За життя письменника «Лис» побачив світ аж у 5-ти виданнях, і з кожним виданням він начебто дорослішав. Автор потроху змінював першотекст для … дорослих! Такий випадок у літературі, за визначенням франкознавиці Наталі Тихолоз, є унікальним. А все тому, що «Лис» мав досить таки стратегічну роль, місію – вплинути на свідомість обивателя.
«Лис Микита» народився у геніальній голові інтелектуала, коли той ще під шкільною партою заливався сміхом, тримаючи на колінах «Reineke Fuchs» Ґете. Ненароджений «Лис» сидів у Франковій голові довгенько, аж поки той не написав листа Драгоманову, що, мовляв, треба Лиса Ґете «перефарбувати»: «…можна б трохи й підлити антишляхетським та антипопівським соусом і пустити в публіку».
Казка не була переробкою, зовсім не перекладом – оригінальним «народним добром» з «національною подобою». «Я…на чужий позичений малюнок накладав наші руські кольори»,– писав мистець.
У центрі твору – двір царя-Лева. Майже як сьогодні: ні тобі освітніх здвигів, ні тобі культурного буму – усе обертається навколо парламентського кодла. У царстві Лева є всякі: і Бурмило, і Неситий, і Бабай, є Фрузя і Мурлика. Іменами наділені лише ті, що труться навколо його величності, а ті, що на марґінесах, тобто народ, не в рахунку.
Звірі займають певні посади, як люди, однак поводяться як дикі звірі. Щось подібне можна не раз спостерігати в наших левових кулуарах: люди як звірі. Сатира на соціально-політичний лад б’є фонтаном. Показово вже те, що в трибуналах засідають старі цапи й осли, «гонори й слава» – це модус життя лише дурнів, тріумфують корупція, протекція, підступ і кривосуддя. Комедія суду є заразом трагедією політичної системи, устрою, у якому посади отримують найхитріші.
«Лис Микита» наскрізь державотворчий. Але українці навіть не здогадуються, що впродовж десятків років читали не «Лиса» Франка, а «Лиса» Рильського. Редаговане Рильським видавалося під грифом радянської цензури, яка повикидала «шкідливе», отож реципієнт був спроможний лише на буквальне прочитання без підказок і без посутньої політичної сатири.
Чому сьогодні «Лис» із кодами Франка на вагу золота? «Пригадуєте: «Лев, що цар був над звірами»? Префікси «над» і «під» часто фігурують у казці, як і в державній піраміді. Є слово «інстанція». Інстанція з латини «ін»-на, а «станція» - те, що стоїть, височить над вами. Тобто головне, щоб це «над» у піраміді було не зверхністю, а безпосереднім наскрізним зв’язком», – пояснює Андрій Содомора.
«Якщо у казці Франка такий собі Зевс, тобто цар звірів, владно тримає лапу на пульсі, то Лис Микита – це голос громадянського суспільства. Він дуже серйозний медійник, поширює інформацію», – додає франкознавець Богдан Тихолоз.
Сучасна демократична держава за «Лисом Микитою» має базуватися на повазі до свободи слова, яка часто є дуже незручною для діяльності у державі усіх персон. У «казці» є державники, політики, журналісти, є простий люд. Можливо, читач знайде там голос громадянського суспільства, але точно завбачить дражливі рубці сьогодення.
Було б актуальним адресувати текст Франка державникам, радше горе-державникам, учасникам «гладіаторських боїв», включити у перелік суспільно-політичних студій: безперечно, не для того, аби взятися за живіт від комічного, а щоб змусити микитити. До речі, ув академічному Словнику української мови «микитити» означає якраз міркувати, мізкувати.
Цьогоріч «Лис Микита» повернеться до читачів справжнім, автентичним і буде представлений на «Форумі видавців». У нинішньому виданні знаменитої Франкової поеми, що фактично відтворює одне з найвідоміших видань цього твору, за редакцією Б. Даниловича (Краків, 1941), читач знайде матеріали, які увиразнюють різницю між радянською редакцією «Лиса Микити», «казки для школярів», — і автентичним, орієнтованим на національно свідомі верстви українського селянства. Чимало уваги приділено постаті видатного українського митця Едварда Козака, його конгеніальній графіці.
У представленнІі книги візьмуть участь Богдан Тихолоз, відомий франкознавець, та Андрій Содомора, український перекладач і письменник.
Андріана Біла, Літня школа журналістики «Дня»-2018
