Людська котяча історія
В Римі є одне заворожуюче місце. Це — площа Торре Арджентина. Її більшу частину займає укріплений археологічний розкоп з рештками колон і будівель — законсервовані античні руїни. Від інших давньоримських локацій Торре Арджентина відрізняється одним важливим елементом: десятками котів і кицьок. Вони панують на цьому тисячолітньому камінні: незворушні, неквапні, величні. Всі здорові, стерилізовані. У бічній стіні розкопу облаштований зоозахисний притулок, де будь-хто охочий може взяти собі безхатню тварину.
Ці коти — така ж історична пам’ятка, як і руїни, де вони мешкають. Їх не відокремити від Рима, вони його природна частина. Схожі приклади можна знайти в будь-якому західному місті. Коти нарівно з птахами й деревами живлять урбаністичну екологію, роблять життя в місті багатшим та яскравішим.
Тому дуже важливою є нова природоохоронна ініціатива — петиція на сайті КМДА «Визнати вуличних котів частиною екосистеми міста Києва, дозволити їм вільно жити в підвалах, горищах та інших місцях їх постійного перебування і знищувати гризунів». Документ практично набрав необхідну кількість голосів і з великою ймовірністю стане міським законом. У Львові подібне розпорядження вже діє, тож поняття «львівські коти» має всі шанси стати туристичною атракцією.
У Києві, втім, ситуація ускладнюється ще й радянським образом мисленням багатьох двоногих. То в одному місці котів потруять, то в другому їх заради розваги хтось відстрілює або нацьковує на них собак. У мене в районі, в будинку 44 на проспекті Героїв Сталінграда з настирливої ініціативи одного цілком дорослого та придатного для несення військової служби громадянина всі вікна в підвал закрили сітками, прирікши таким чином хвостатих на вірну смерть від холоду.
Ми продовжуємо, сподіваюся, рухатись у Європу, в цивілізований світ. За це воюємо, над цим працюємо, про це статті пишемо. Цивілізованість проявляється, в тому числі, й у ставленні до залежних від нас живих істот.
Тож хочеться вірити, що ця котяча, а насправді людська історія закінчиться добре.
