Мачо не плачуть
Кожного року для мене висвітлення Маршу рівності відбувається за одним сюжетом: ідеш на акцію, повертаєшся додому, здаєш матеріал, і того ж вечора реальність починає коригувати опублікований репортаж. Бо під кінець дня обов’язково приходять повідомлення про побиття радикальними націоналістами учасників Маршу.
Цього року причин для побоювань теж не бракувало через регулярні напади на феміністичні й правозахисні заходи, на табори ромів, через погрози влаштувати «сафарі» — тобто полювання на людей — після Маршу.
Однак сценарій раптом зламався. Радикали заявилися на ріг Володимирської та бульвару Шевченка ще з ночі. Вранці були взяті в кільце поліцією і виштовхані за периметр. Намагалися впиратися, але зазнали невдачі. Марш пройшов безперешкодно. Ба більше: після його завершення не зафіксовано жодного інциденту по всьому місту. Чітка організація й взаємодія з правоохоронцями дали результат.
Найсмішніше почалося наступного дня. Зустрівши відсіч, арійські мачо здійняли лемент не згірше за сполоханих інституток. Почалися страшні розповіді про розгін мирної акції. Про десятки патріотів, скалічених катами режиму. Про новий Майдан, який ось-ось вибухне.
Не менше здивували деякі притомні в інших питаннях дописувачі соцмереж, які теж підключилися до фантазій про мирний контрпікет.
З цього приводу хочеться сказати лише одне. Ті 150 молодиків прийшли не на мирну акцію. Вони прийшли бити учасників Маршу. Як зазвичай — поливати газом, кидатися зі спини, валити на землю, лупити ногами, калічити. Потім публікувати в Мережі хвалькуваті дописи на кшталт «Невідомі патріоти суворо покарали збоченців». Інших цілей у них не було. Крапка.
Минула неділя стала немаленьким кроком до цивілізованого суспільства.
Наступний крок — коли більшість ультраправих допетрає, що погромником бути не тільки небезпечно, а й соромно.
А справжнім патріотам нема є чого боятися: в день, коли Марш рівності пройде взагалі без поліції — переможе вся Україна.
