Хоробрим є не той, хто страху не знає, а той, чия благородна душа його перемагає.
Вільям Шекспір, англійський драматург і поет, один з найзнаменитіших драматургів світу

Милосердя

27 лютого, 2021 - 10:51

«Ніколи, зрідка, іноді, завжди» американської режисерки Елізи Гіттман описує елементарну ситуацію: неповнолітня дівчина на ім’я Отем (Сідні Фланіган) у пенсільванській глушині отримує небажану вагітність від насильницького сексу, ймовірно, з близьким родичем, й вирушає з подругою Скайлар (Талія Райдер) робити аборт у Нью-Йорку; вдома зробити це анонімно не вдасться.

Еліза Гіттман народилася в 1979 в Брукліні. Закінчила Університет Індіани зі ступенем бакалавра в галузі театру й драми, вивчала кіно в Каліфорнійському інституті мистецтв. Дебютувала в 2008 з хвилинною новелою A Lumiere. Її наступна короткометражка «Трікстер» (2009) розповідає про хлопчика, який вбиває тварину в резервації в Північній Неваді і намагається приховати це. Короткометражний фільм «Вічність почнеться сьогодні» про російських підлітків у Брукліні був представлений на кінофестивалі «Санденс» у 2011 й увійшов до списку The Best of the Best сайту IndieWire.

Прем'єри двох перших повних метрів Гіттман «Схоже на любов» (2013) і «Пляжні щури» (2017) так само відбулися на «Санденсі». «Схоже на любов» отримав 84% позитивних відгуків на сайті Rotten Tomatoes, а режисерка була названа серед 25 перспективних представників незалежного кіно в журналі Filmmaker. У 2018 Гіттман зняла два епізоди серіалу «13 причин чому» й дві серії для «Кайфу з доставкою» (HBO).

Нарешті, світова прем'єра «Ніколи, зрідка, іноді, завжди» пройшла на Берлінському фестивалі в 2020, де картина отримала другий за значущістю Гран-прі журі.

Дивлячись цей фільм, згадуєш знамениту фразу британської письменниці Вірджинії Вульф: “Феміністка – будь-яка жінка, яка говорить правду про своє життя”. Правда Гіттман – гірка й негучна. Ніхто не чинить прямого насильства над дівчатами, але в переважно чоловічому світі, що їх оточує, розлита не завжди помітна, але стала загроза – від хлопця, що робить непристойний жест у ресторані, до збоченця в метрі, від іншого збоченця на роботі, який лізе цілувати руки без дозволу, до власного вітчима. І навіть той, на перший погляд безкорисливий незнайомець, що подарував дівчатам 200 доларів, все одно кінець кінцем вимагає за це довгого поцілунку від Скайлар, яка, змушена надати послугу, тайкома протягує руку подрузі – і це безсловесне прохання про допомогу красномовніше за найбрутальнішу сцену.

Жодного навмисного згущення фарб. Усій історії віриш з першої до останньої миті. Одна з причин - акторські роботи. Сідні Фланіган і Талія Райдер грають без жодного зайвого руху чи слова, найбільше – очима, хоча навіть і слово “грають” не дуже підходить - вони осмислено й безперервно присутні в кадрі. Їхнім героїням всього лише треба якось прожити дві доби в Нью-Йорку, при тому, що гроші закінчуються вже через добу. За жанром це можна навіть назвати роуд-муві, але тут не проїзд по шосе в захід сонця, а кружляння всередині безсонного міста, і мета – не просторова, а часова – досягти певного пункту в календарі й на циферблаті й при цьому вціліти.

Феміністична оптика – не умоглядна конструкція і навіть не “дискурс”; це – вміння бачити сльози й біль за поверхнею реальності, що  власне й спричиняє біль і сльози.

Гіттман вигострила цей погляд до хірургічної точності.

Найвище милосердя, яке може бути.

***
Ніколи, рідко, іноді, завжди / Never Rarely Sometimes Always (2020, США, 101`), режисура, сценарій: Еліза Гіттман, оператор: Елен Луварам, в ролях: Сідні Фланіган, Талія Райдер, виробництво: BBC Films, Pastel, Tango Entertainment, Mutressa Movies, Cinereach.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, “День”

Новини партнерів