На вітрилах очей
У подорожах життєві смисли набувають кольорів якось особливо, зовсім не так як вдома
Соvid - мандри доволі рідкі в порівнянні з домасочними часами, на перший план виводять спостереження за ставленням до пандемії. Найяскравіші закордоні враження опиняються в обгортці вияву пов’язаних з нею хвилювань.
На Авіньйонському фестивалі свідчення про щеплення вимагали тільки в театрах, які вміщували більше 500 глядачів.
В Парижі центри вакцинацій розміщені в найяскравіших місцях і працюють без вихідних. На вечірки пускають виключно за наявності свіжого ПЦР-тесту.
Театри в Польщі повні і глядачі всі в масках, щоправда, як згасає світло спускають їх на шию…
Іспанці свято вірять у потужність дії маски. Катаючись на велосипедах, гуляючи вздовж моря, всюди і всі до малюків - у масках. А як раптом на пустій дорозі з’являються перехожі, наближаючись один до одного, маски надягають. Підтекст цього жесту – моє шанування. Так як колись чоловіки на знак привітання знімали шляпи. В Києві здається залишився один джентльмен з манерами. На розі вулиць Заньковецької і Станіславського всіх перехожих Богдан Ступка вітає саме так.
Театральна афіша Валенсії в навколоноворічні тижні виявилась, м’яко кажучи, не надто насиченою.
Вистава «Цирку бліх» відбувається в залі на 25 дітей, батьки можуть постояти в них за спинами.
Очікування від перегляду дійства були неймовірні: мабуть дивитися буде треба через збільшуване скло; а що як розпочнеться інтерактив бліх з глядачами? Направду «актори» виявилися уявними. Їх покровитель Хосемарія так представляє і описує трюки стрибуна на батуті Маноліо, що дихання спирає.
За життя канатохідця Евереста бере справжній острах. Хоча Хосемарія просто натягає або послаблює нитку під уявним артистом.
Направду, краса в очах того, хто дивиться. А під вітрилами очей можна побачити більше існуючого.
Вистава «Бунтівник Ліо» театру «ESCALANTE» починається сценою роботи п’яти жінок на якомусь конвеєрі. Їх механічні рухи супроводжуються вистукуванням руками і ногами. Темп зростає, жінки перестають його витримувати, падають знесиленими.
Потроху приходячи до тями, так само у наростаючому темпі, вони скандують знов з підстукуванням «Годі бути рабами!».
В другій сцені актриси у капелюшках з червоними гребінцями, у пишних білих воланах зображають щасливе життя курчат. Волани виявляються низом довгих спідниць, стиха й помалу розквітає фламенко.
Безтекстовий посил цілком зрозумілий: «Життя природнє – це чудовий і безпечний танок». З цією думкою в наступній сцені жінки відкривають своє кафе. Спочатку радіють поодиноким клієнтам, швидко стають популярними. Але з часом знов їх життя перетворюється у виснажливий танок конвеєра. Пошук гармонії життя – праця, достоїнство, особистість, батьківство і ще багато цеглинок, з яких будується щастя подаються дітям як матеріал для фундаменту дорослішання.
Саме тому ця робота режисера Па Тети Кальва отримала Валенсійську премію як «Краще шоу для дітей».
Вона нагадує Жан-Жака Руссо, який знайшов свої життєві принципи «накресленими природою у глибині свого серця незабутніми літерами. Коли я хочу щось робити, мені варто лише звернутися за порадою до самого себе: усе, що я усвідомлюю хорошим - добре; все, що відчуваю дурним – погане».
«Con guista dorec» - вистава режисера Джонатана Гонсалеза на замовлення «Проект Культура» в стилістиці сучасного театру абсурду з їдким гумором досліджує героїчну історію іспанських загарбницьких походів від 1492 до 1542 років.
Неабияка мужність потрібна аби робити спробу переглянути пафосні сторінки історії своєї держави. Аби зрозуміти міру іронічності їх подання у спектаклі достатньо побачити лаконічні декорації.
У чорному кабінеті сцени шикарна біла ванна на золотих левиних ніжках. Дві палиці - вони і щогла войовничого корсара і весла, якими сидячі у ванні усі три виконавці ролей наближаються до чергового пограбування. Ними ж вони погрожують, а потім склавши у великий хрест переконують у своїй доброті корінне населення.
Поступово крізь дотепно-жорстокі сцени покорення інших, проступає розуміння безглуздості підкорення будь кого, з цим приходить розуміння цінності власної непідкорюваності.
Так рветься павутиння колишніх сенсів. Сьогодні багато чого з давнини видається неймовірним. Хрестові походи задля попадання в рай або жертви заради раю комуністичного.
А от вічні сенси сприймають зір, слух, усе їство через мистецтво фламенко. Воно утворилося в Іспанії як симбіоз багатьох музичних, вокальних і танцювальних культур.
Потрясаючий концерт, учасниками якого ми стали, в клубі «Citi-Radio», саме учасниками, бо всидіти під час танку, не підхлопувати і не підстукувати ногами, не дихати шумно під час зворушливих пісень і врешті не злитися в одну компанію з усіма глядачами і артистами було не можливо.
Маски на обличчях вияскравлюють очі. А в них така жага нових вражень, готовність до найвищих хвиль почувань.
Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, народний артист України
