Нехай думки, укладені в книгах, будуть твоїм основним капіталом, а думки, які виникнуть у тебе самого – відсотками з нього.
Тома Аквінський, теолог, святий католицької церкви

Надто страшне, надто знайоме

29 травня, 2021 - 21:59

30 жовтня 2015 в бухарестському клубі «Колектив» під час рок-концерту сталася пожежа. Загинуло 27 осіб, 180 отримали поранення.

Протягом наступних 4 місяців у лікарнях померло ще 37 постраждалих - причому у декого з них було обпечено не більше 20% тіла. В результаті розслідування, проведеного журналістом «Спортивної газети» Каталіном Толонтаном, з'ясувалося, що компанія, котра забезпечувала антисептиками лікарні по всій країні, розбавляла їх у неприпустимих пропорціях і таким чином отримувала неправомірну вигоду. Тобто пацієнти померли від інфекцій, викликаних елементарним порушенням стерильності. Але це - лише початок кошмару.
Спочатку здається, що документальний фільм Александра Нанау “Колектив” (Румунія-Люксембург) - це ще один зразок кінопубліцистики, яка відрізняється від телевізійних аналогів хіба що розміром екрану. Проте фільм тримає увагу не так шоковим змістом, як майже ідеально налаштованою кінематографічною формою.

Ритм оповіді вибудований жорстко й чітко, захоплює одразу. Александр Нанау, ставлячи героїв перед новою, все складнішою перешкодою, зупиняє дію на мить. Після кожного такого затишшя конфлікт загострюється. Камера нервово тремтить, підсилюючи ефект присутності: ми повинні бути не просто всередині ситуації, - радше ситуація має обступити нас із задушливою ​​щільністю.

Загалом, дивлячись “Колектив”, я не міг позбавитись думки, що дійові особи лише через якийсь технічний ґандж не балакають українською. Все схоже на нас до сліз – або безсилого сміху. Наприклад, героєм другої половини картини стає  новопризначений  міністр охорони здоров’я Влад Войкулеску. Він дійсно хоче все змінити, береться за справу як слід – і отримує потоки бруду, присмаченого, звісно, звинуваченнями в недостатньому патріотизмі. Хіба що лікарем Смертю не називають.

Тож “Колектив” - не просто назва приреченого клубу. Це - позначення порочної колективності, яка знищує індивіда психологічно й фізично. Це спільництво продажних політиків і корумпованих лікарів, яке обертається хвилею смертей. Це згуртованість виборців, що як ні в чому не бувало голосують за партію, котра призвела систему охорони здоров'я до катастрофи (знов-таки, нічого не нагадує?) Це руйнівний пафос любителів шукати зраду у всьому – як щирих, так і куплених.

А корупція – це в прямому сенсі гниття, розкладання; рана пацієнта, що кишить хробаками (!) прямо на лікарняному ліжку, - найточніше втілення цієї біди, вузлова точка системного здичавіння, яке вповні характеризує фраза однієї з героїнь: “Ми – лікарі, ми вже не люди”.
У Нанау вийшов справжнісінький політичний трилер, що розповідає про владу як хворобу і про хворобу як антидот проти отрути влади. Американська кіноакадемія гідно оцінила безкомпромісність і майстерну режисуру фільму, відзначивши його двома номінаціями на “Оскар”.

***
Колектив/Collective (2019, Румунія-Люксембург, 109`), режисура, оператор: Александр Нанау, виробництво: Nanau Production, HBO Europe, Samsa Film.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, "День"

Новини партнерів