Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

Не все так однозначно

14 серпня, 2019 - 09:42

Нещодавно на свою голову встряг у політичний диспут з однією вже колишньою фейсбук-подругою, яка до того моменту здавалася цілком притомною. На пряме запитання, чи вважає вона Майдан революцією, отримав отаку репліку:

«Як людина, яка має дуже багато інформації про причини, учасників та підготовку цієї акції, інформації, яку не розголошують, аби не образити учасників, я вважаю, що революція — це перехід на наступний етап розвитку. Швидкий та болісний. Скоріше я вважаю революцією вибори цього року. А майдан — лише пролог до неї. Невдала акція донів проти стоматолога. Акція, що вийшла з-під контролю. І призвела до справжньої революції через 5 років».

Тут бачимо одразу кілька відпрацьованих прийомів руськомирних веб-бійців: натяки на особливу інформацію, якою володіє боєць, але чомусь не бажає розголошувати; награна турбота про опонента, якою маскується знецінення Майдану та його учасників; буйна, обґрунтована все тими ж надсекретними даними конспірологія. Нічого нового. Але завершення цього пасажу — про Майдан як підготовку до нинішніх виборів, які в свою чергу і є справжньою революцією — дещо більш оригінальне й спонукає до розмови.

За моїми спостереженнями, «вата», якщо відкинути несуттєві деталі, ділиться на два типи. Перший — відверті, аж до стрілянини, ненависники/ці України. Існування другого типу проходить в затінку словесної конструкції, що вже стала мемом: «Не все так однозначно». Вони ніколи не скажуть напряму, що вважають українців людьми другого сорту, українську мову — прикрим непорозумінням, а Майдан — фашистським переворотом. В них софістика хитріша, менш очевидна; вони апелюють до західного досвіду, перетлумачуючи його до невпізнання, дуже люблять говорити — інколи навіть тою-таки українською — про мир, про страждання простих людей від війни, про страшну корупцію. При цьому, повторюся, пересмикування й підміни в кожному пункті — колосальні.

Окрема історія — заручники Кремля. «Невсетакоднозначникам» дозволено заступатися за Сенцова. І це може об’єднувати, наприклад, гуманітарія-інтелектуала з Дніпра, малограмотного базікала з Криму, колишню гіпі з Києва, відомого своїми вусами кінематографіста з Москви. Вони удаватимуть щиру турботу (див. вище), але уникатимуть відповіді, хто й чому запроторив Олега у в’язницю — по суті  перетворюючи долю нашого режисера на черговий відволікаючий маневр — ну дивіться, ми ж свої, як нам можна не вірити? Тим не менш, якщо розплутати магічні паси й словесні мережива, суть одна: Сенцов Сенцовим, але Крим російський, але ж ми брати, на Донбасі громадянська війна тощо.

Власне, останні вибори ця публіка сприйняла як свій реванш. Ні, слова «реванш» чи «реставрація» вони не вживатимуть. А ось убратися в тоги патріотів чи борців з корупцією, втягнувши в аргументацію Майдан для солідності — цілком можуть і роблять. З прицілом на торжество своєї «неоднозначності», і, як наслідок, бодай на частковий демонтаж надбань останніх 5 років.

Так, у цей час діяли не тільки ми — вони теж удосконалювали риторику, методи, засоби.

І тепер вони сподіваються, ой як сподіваються.

Але в мене для них погані новини.

Нічого у вас, ватнички, не вийде.

Однозначно.

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments