Небо падає
Позавчора на 71 Берлінському кінофестивалі в конкурсі Generation 14plus відбулася світова онлайн-прем'єра повнометражного дебюту української режисерки Катерини Горностай “Стоп-земля”.
Впевнений, про фільм ще напишуть не раз, детально розберуть його з кінематографічного погляду. Я й сам сподіваюся це зробити, щойно “Стоп-земля” стане доступною для масового перегляду. А зараз хочу сказати про суто життєві, чи, радше, антропологічні спостереження.
Герої фільму – підлітки, старшокласниці й старшокласники, 16-17 років. Акторки й актори, відповідно - непрофесіонали. Грають фактично самих себе, чи, якщо бути точним, вони настільки органічні, що виникає саме таке враження. Тобто перед нами якщо й не “портрет покоління” (хотілося б уникнути настільки глобальних формулювань), то доволі правдива його замальовка. Що підтверджує й сама режисерка в інтерв’ю.
Тож які вони? - спитаю я, не уникнувши таки передпенсійного пафосу.
Набагато менш напружені. Точніше, причини для напруги в них інакші.
Тобто молодечі забави, всякі стрибки й вихватки, жартики та ігри в пляшечку – на місці. Але без принижень. Є сильніші, яскравіші, популярніші, є слабші, блазні, аутсайдер(к)и, але ніхто не стверджується за рахунок інших. Так, матюкаються. Так, можуть хильнути зайвого та покурити веселого. Але без ієрархій та харчових ланцюжків. Мають море інформації під рукою – тож у постійному висінні в інтернеті та втиканні в телефони немає нічого поганого – і завдяки цьому ширші в поглядах, вільніші в думках. Ти з біднішої родини? Не біда. Ти бісексуал(к)а? Аби тобі було добре. Штовхнули випадково? Вибач.
Тривоги їхні насправді одвічні. Як жити далі, враховуючи, що твоє дитинство вже в передпокої? Як насмілитися запросити на танець хлопця, який тобі подобається? Як розібратися з депресією, що гризе тебе без будь-якої очевидної причини? Як забути те, що ти, будучи ще зовсім малим, пережив у прифронтовому містечку на Донбасі?
Горностай їх не ідеалізує. І не спекулює їхніми проблемами. Просто дивиться на них як на рівних. Бо не забуває про свої 16.
Саме такого погляду нашому кіну ой як бракує.
І саме за такий погляд Катерині, боюся, сильно перепаде від професійних моралістів.
Але до дідька моралістів.
Стоп, земля. Небо падає.
Інтерв’ю з Катериною Горностай читайте в найближчих числах нашої газети.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, “День”
