Уподібнюйся пальмі: чим міцніше її стискає скеля, тим швидше і прекрасніше здіймається вона догори
Григорій Сковорода — український філософ-містик, богослов, поет, педагог

Невдало, але

10 червня, 2020 - 09:56

В кінокритичній практиці час від часу трапляються ситуації, коли після прем’єри зависаєш у нерішучості, немов комп’ютерна програма, що зазнала збою.

Наприклад, майже з перших кадрів зрозуміло, що фільм невдалий — та все ж у ньому проговорені чи показані якісь важливі речі. Його кінематографічна матерія в основі своїй пошкоджена, але щось тобі заважає про нього просто забути чи розкритикувати не зморгнувши оком.

Отак і з новою картиною Зази Буадзе «Мати апостолів».

Співачка й акторка Наталія Половинка грає тут Софію, мати пілота військово-транспортного літака, збитого над територією «ДНР». Вона відправляється в «республіку», щоб знайти й вивезти сина. Потрапляє в небезпечні пригоди зі стріляниною та вбивствами. Опиняється в епіцентрі розборок між сепаратистами та російськими окупантами. Гепі-енд не гарантовано.

Повторюся, список моїх претензій до цього фільму величезний. Починаючи з головної жіночої ролі й завершуючи діалогами. Починаючи зі спроби змішати психологічну драму з гостросюжетним жанром і закінчуючи перенапруженим пафосом.

Але є деталі, які змушують цей незграбний та громіздкий механізм працювати бодай частково.

В першу чергу — те, як показані мешканці окупованих територій. В тому числі й бойовики. Одразу варто зазначити: жодного фальшивого гуманізму й сюсюкання. Ясно хто з якого боку, та все ж сепаратисти виведені не пласкими лиходіями та одновимірними бузувірами, а цілком собі живими людьми, й суто по-людськи їх шкода — хоча й зрозуміло, що вони самі є авторами свого нещастя.

Найбільше запам’ятовуються епізоди з місцевими мешканками й мешканцями. З жінкою, що спивається від такого життя, з літньою парою, чий син загинув на війні. І знов-таки — немає всепрощення, є співчуття. А справжнім злом виступають окупанти, «орки», які поводяться відповідно.

Тому й фінал у Буадзе виходить пронизливий і доречно скорботний, з загальним планом ланів і лісів — української землі, де вже який рік, яке століття триває війна.

Так, я вважаю цей фільм невдалим.

Але погляду, тут запропонованого, нашому кіну бракує.

Газета: 
Новини партнерів