Нотатки про кіно і урагани. 23 лютого
Берлінале завершився під вибухи реготу. В останній день фестивалю в основному конкурсі показали відразу 2 роботи, які з певною натяжкою можна віднести до комедій, точніше, до трагікомедій: «Обличчя» Малогжати Шумовської (Польща) і «В проходах» (нім. In den Gängen) Томаса Стабера (Німеччина ).
Шумовська, можна сказати, улюблениця Берлінале: у 2013 році отримала приз «Тедді» від ЛГБТ-журі за фільм «В ім'я...», а в 2015 - «Срібного ведмедя» як найкращий режисер за «Тіло». Цього разу вона представила сюжет про Яцека, сільського красеня, який у буквальному сенсі втратив обличчя. Після падіння під час будівництва рекордно високої статуї Христа він зберіг можливість ходити, але став потворним. Від нього відвертається наречена, рідна мати вважає Яцека одержимим дияволом, дітвора дражнить на вулиці.
Шумовська дотримується ліволіберальних, секулярних переконань, і її наміри дуже швидко стають очевидними: висміяти католицьку церкву й містечкові звичаї. Вона показує простий народ у всій непривабливості його простоти; не щадить також і священиків - чого варта сцена сповіді, в якій панотець в деталях розпитує молоду грішницю про подробиці гріха. І, хоча тут багато болю, «Обличчя» все-таки смішний фільм. Смішний і злий.
Багато комічних моментів і в Томаса Стабера. Протагоніст «У проходах» - Крістіан (Франц Роговський), молода людина з сумним обличчям, кримінальним минулим і татуюваннями по всьому тілу - влаштовується на роботу в величезний супермаркет водієм автонавантажувача. Його робота - привозити товар стелажів зі складу й розставляти його по полицях. Здавалося б, що може бути нудніше? Але Стаберу вдається розповісти цікаву історію, надавши їй форму роману в трьох розділах: «Крістіан», «Маріон», «Бруно». Тут є любов, азарт, дружба, справжні драми. Основний акторський склад інакше як блискучим не назвеш: запам’ятовуються й Роговський, і Маріон-Сандра Хюллер (зірка культового «Тоні Ердмана»), й Бруно-Курт (відомий за серіалом «Вавилон-Берлін»). Звичайно, за матеріалом «У проходах» - соціальне кіно, але все ж соціальною драмою його назвати не можна; скоріше він близький до картин фінською майстра Акі Каурісмякі - співчуттям до маленьких людей, м'яким гумором і докладною розробкою характерів.
Сьогодні ввечері роздадуть призи. Хто отримає «Золотого ведмедя», ще неясно, але очевидно, що Берлінале-2018 став фестивалем без відкриттів. В основному конкурсі було кілька непоганих фільмів, багато середніх і пара провальних - але жодного прориву, жодної справжньої вершини - якими в минулі роки були, наприклад, «Молоко скорботи» Клаудії Льоси, «Таксі» Джафара Панахі, «Віднесені ураганом» Хаяо Міядзакі. Для багаторічного директора фестивалю Дітер Коссліка цей Берлінале - останній. І, з великою ймовірністю, ефектного прощання не вийде.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, Берлін-Київ
