Людство повинно позбутися війни, інакше війна позбудеться людства.
Джон Кеннеді, 35-ий президент США

Пісні заіржавілого Аїду

Чи можна зняти щось цікаве, ба навіть романтичне про українське комунальне підприємство?
17 липня, 2019 - 11:56

Доказ нададуть завтра на Одеському кінофестивалі, в Конкурсі європейських документальних фільмів. Серед восьми робіт зі Швеції, Данії, Бельгії, Німеччини, Чехії, Норвегії, Іспанії, Туреччини й Великої Британії є одна українська з назвою, вже вартою окремого призу: «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго». Англомовний варіант, до речі, не менш дотепний: Heat Singers, що означає «Співці тепла» або «Гарячі співці», ще й слово Heat (тепло) співзвучне з жаргонізмом «хіт», що означає комерційно успішну пісню.

Для авторки фільму, 33-річної Надії Парфан, це стовідсотковий дебют і в кіні, і в режисурі. Раніше вона вивчала культурологію в Києво-Могилянці, писала статті, вела культурні й громадські проєкти, очолювала фестиваль кіна й урбаністики «86» у Славутичі.

Звісно, до будь-кого дотичного до кінематографа рано чи пізно приходить ця спокуса: стати за камеру. Матеріал у Надії був під рукою: її мати працює у вищезгаданому підприємстві, проте головним героєм є  голова профспілки Іван  Васильович. Коло його обов’язків чимале, але найулюбленіше заняття — профспілковий хор, у якому співають диспетчери, слюсарі, ремонтники, бухгалтери. Хор гарний і злагоджений, практично професійний, бере призові місця на галузевих змаганнях. Репертуар — народні пісні.

Надія будує фільм на очевидному конфлікті між комунально-побутовою прозою та пісенним ритуалом. Перша, втім, повна власних сюрпризів, а інколи й відвертого абсурду на кшталт гарячої дискусії щодо участі в змаганнях з перетягування канату. Власне «комуналку», всі ці котельні й підвали, труби й бойлери  режисерка фільмує в трохи ірреалістичній, місцями навіть  містичній оптиці. Що, втім, аж ніяк не приховує жахливий стан усього цього господарства; місцями воно на фільм жахів і схоже.

І тим яскравіші й зворушливіші хорові сцени — теж свого роду метафізика.

Фінал сумовитий: Васильйович іде на пенсію, і проводжають його піснею — просто в цеху.

Звісно, фільм не позбавлений вад, типових для дебюту — зокрема, втрати ритму й певного «провисання» посередині. Та все ж вийшла місцями зворушлива, місцями смішна, переважно захоплива оповідь про комунальне підпілля завбільшки з країну — про яке ми, рядові споживачі, майже нічого не знаємо. Тобто не знали. Дотепер.

Виявляється, там, у заіржавілому Аїді, є життя. І там співають.

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ