Про справжню зелень
Виходиш на вулицю, а сонце світить і молода травичка всюди, такого ніжно-смарагдового кольору, що хочеться перекинутися на молоду парнокопитну тварину і щипати, щипати, щипати, каштан поруч із під’їздом щойно відцвів, квіти на клумбах ще цвітуть, а який же це місяць? Жовтень місяць, жовтень. Вже й закінчується. Жодного жовтого листочка довкола.
Балкони, до речі, теж цвітуть: депутат з однієї доволі-таки геронтократичної партії роздає людям грошву, аби вішали його банери. На кожному будинку в районі по пів десятка висить. На що цей дядько розраховує — незрозуміло, але ж зараз аномальна осінь, то, може, в голові у нього теж... аномалія.
Але нащо про такі банальні матерії. Краще про красиве й корисне. Про котів, наприклад. Їх у моєму дворі набереться добра дюжина чи навіть більше. Всі задоволені життям, пикаті, блискучі й неквапні. Двоногі гледять за ними, годують і викохують, тож вони й запанували. Переважно чорні — значить, на щастя. Буває, перше, що уздріваєш, контактуючи з прибудинковою реальністю — оця вся хвостата рота лежить після царського обіду й на тебе дивиться ліниво, але пильно. І на вибори вони не ходять і не балотуються, бо й так усе порішали. Весь газон під ними. А ми не коти, ми примати, нам на вибори треба. Доля в нас так. Біологічна. В певному сенсі.
Доля. Скоро листя таки пожовтіє, а потім посиплеться. Сніг, може, випаде, а може, як минулої зими, обійдеться без нього. Планета завершить оберт довкола Сонця. Цей момент згідно з давньою, хоча й не надто зрозумілою традицією широко відсвяткують з феєрверками й алкоголем. Коти поховаються в підвал, щоби зі свіжими силами нанести удар, коли потеплішає. Загальний рівень ідіотизму в приматів лишиться приблизно такий самий, як і святості. Епідемія, можливо, мине. Весна точно настане.
Тобто, з огляду на вищесказане, я вважаю, що все буде добре. Що справжня зелень переможе. Справжня, повторюю.
