Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців
Павло Скоропадський — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Гетьман Української Держави

Сцени кримінального характеру

7 листопада, 2020 - 12:49
Гомора / Gomorra (2008, Італія)

За всієї несхожості, «Ґоморра» Маттео Гарроне зберігає деяку спадкоємність щодо традицій італійського неореалізму: це гостросоціальна історія, герої (неаполітанська мафія Каморра) не ладнають з законом, крім того, як у неореалістів, тут грають переважно непрофесійні виконавці, а деякі з них і справді мають стосунок до кримінального світу Неаполя. Але, якщо порівняти кіно зі скульптурою, то сьогоднішні методи обробки цього матеріалу, та й форми, яких він набуває в підсумку, дуже сильно змінилися.

До речі, про скульптуру. Один з найефектніших моментів - коли машина з конкурентами мафіозі, розстріляна невідомими на мотоциклі, пробиває придорожнє огородження і врізається в невеличкий парк статуй, очевидно, штампованих копій або підробок, які виглядають практично як античні або середньовічні оригінали. Це важливий мотив фільму - світ, де немає нічого унікального. Роботи талановитого кутюр'є копіюють десятки китайців у підпільному цеху; низка вантажівок повзе по дну мальовничого кар'єра, щоб перетворити його на чергове звалище токсичних відходів; більшість персонажів носять спортивні футболки з різними номерами й назвами команд - дуже точна і гірка деталь: в цьому змаганні немає й не може бути переможців.

Нещадне зрівнювання парадоксально простежується в кожній з п'яти самостійних ліній сюжету (і це, до речі, ще одна відмінність від неореалістів, які дотримувалися цілісності драматургії). Літній хранитель нелегальної мафіозної скарбниці виплачує «пенсії» родичам ув'язнених і має постійні проблеми з жадібними й агресивними клієнтами. Двоє неприкаяних юнаків, дрібних наркодилерів, знаходять таємний склад зброї і, уявивши себе крутими хлопцями, здійснюють усе більш ризиковані вчинки. Тринадцятирічний рознощик продуктів починає займатися більш прибутковою доставкою наркотиків, а потім наводить вбивць на свою клієнтку, тільки щоб стати своїм серед серйозних людей. Випускник університету втягується в брудний бізнес - поховання відходів: відомо, що всі угоди з вивезенням сміття в Неаполі контролює мафія. Вищезгаданий кравець заради грошей читає нічні лекції конкурентам-китайцям і зрештою лише дивом залишається в живих, але вже поза професією.

Тут варто зробити відступ. Реальний Неаполь не просто повний контрастів - він живе ними. Туристична розкіш, багатюща культура сусідять з неймовірною бідністю; щовечора - як свято, і в кожному святі - відчуття небезпеки. Тут немає правил, крім одного: вирішувати все полюбовно, по-компанейські; таке враження, що все місто - це спільнота різних за розміром і впливовістю сімей, які створюють собі зручне існування, ігноруючи будь-яку офіційну владу. Кінематографічні типажі, подібні до тих, які є в « Ґоморри», дійсно ходять по цих вулицях. І все ж фільм Гарроне не про це.

Режисер не досліджує структуру, не малює портрети кримінальних босів. Правоохоронців тут по суті немає - вони навідуються в проклятий квартал лише щоб зловити кількох дрібних злодюжок або забрати трупи. Відсутні й стандартні жанрові атракціони. Немає колоритних веселих бандитів, ефектних перестрілок, інтригуючих розслідувань. «Ґоморру» можна назвати сценами кримінального характеру, точніше, характерів. Підмостки для цієї драми теж не надто урочисті. Візуально - дуже багато тіней, більше, ніж світла, все відбувається на порозі сутінок. Навіть Венеція, що на кілька хвилин з'являється в кадрі, виглядає буденно. Це зовсім не та святкова сонячна Італія, до якої всі звикли.

Така буденність - мабуть, найстрашніше. Режисер показує Каморру не як організацію, а як безлику хворобу, котра проникає всюди й отруює все, чого торкається. Але навіть у цієї сили є межі, могутності античного Рока вона не має. Так, у одного з героїв все ж дістає рішучості вчасно вийти зі згубної гри, прислухатись до свого сумління. Решта або втрачають себе, або бездарно гинуть. Тому в Гарроне вийшло щось більше, ніж звинувачення окремого злочинного співтовариства. Цей фільм не про мафію як таку, а про те, що дає можливість існувати будь-якому злу, в тому числі Каморрі - про зраду як поганий вибір, про людей, які зраджують інших або себе, свої принципи, свою природу, перетворюючись на дешеву сировину, щоб власними життями підтримувати зловісний блиск Гоморри.

***

Гомора / Gomorra (2008, Італія, 135`), режисура: Маттео Гаронне, сценарій: Маттео Гаронне, Роберто Савіано, оператор: Марко Онорато, в ролях: Тоні Сервілло, Гіанфеліс Імпарато, Сальваторе Абруццезе, виробництво: Fandangod, Rai Cinemad, Sky Italia S.r.l.d, Міністерство культурної спадщини, культурної діяльності і туризму Італії.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»

Новини партнерів