Влада частіше переходила з рук до рук, аніж від голови до голови.
Станіслав Єжи Лєц, відомий польський афорист, сатирик, гострослов і поет

Справжність моменту

21 січня, 2021 - 15:31
ФОТО РЕЙТЕР

Знаєте, переглядаючи виступи Леді Гага і Дженіфер Лопес на інавгурації Байдена, я відчула, як нам усім бракує тих справжніх, а не уявних подій, які б об'єднували націю. Концерт, записаний на порожній площі - такий самий порожній, як і площа. Промова, записана у порожньому кабінеті, адресується усім і водночас нікому. Нація, яка присутня на події, задає інші рамки. Не уявляю собі Могилевську, яка би демонструвала сідниці перед натовпом людей на Майдані.

Так, державна публічна подія - це шоу, але відбувається воно не у знімальному павільйоні. Леді Гага виходить з дверей під дикторський супровід "Ladies and gentlemen here for the singing of a National Anthem accompanying by “The President's Own” United States Marine Band please welcome Lady Gaga". Ух! Від пафосу моменту дух захоплює. І ось вона, схвильовано усміхнена виходить з дверей - виходить не одна, бо вона не лише поп-зірка, але й дорогоцінний голос, що співатиме святая святих - Національний Гімн США. Її красиво, під руку веде "настоящій полковнік" і "о боже какой мужчина" - морський піхотинець у парадній формі. Веде, шанобливо притримуючи, бо вона обома руками тримає пишну червону спідницю (згадалося метрополітенівське крикливе "притримуйте поли довгого одягу"). А Леді Гага потім так душевно дякує йому - бо він у цій церемонії не предмет, не функція, а жива людина і Захисник Вітчизни, якого шанують не лише на професійне свято шкарпетками, а щодня. І до того, як візьме мікрофон, вона ще привітається з Баденом і кількома високопосадовцями - так само ввічливо, але й без тремтіння перед "царем", "горизонтально", як і з піхотинцем.

І ось коли Леді Гага після цього співає - так, своїм відвертим попсовим голосом - це все якось... щиро, по-людськи, і сльози навертаються навіть тут в Україні, що вже казати про американців. І у неї тремтить голос, і десь неакуратно беруться високі ноти, але жодного "всьо пропало", режисер не вимагає п'ять дублів, бо це не "Америка має талант", а мить історії. Мить традиції. Не такої вже й довгої у порівнянні з європейськими країнами. Але Великої і Живої, і це відчутно усім.

Я про що: справжність моменту задає ті рамки, коли важливо бути щирим і справжнім. І лише це об'єднує.

Новини партнерів