Які ж несвоєчасні рішення можновладців. Коли вони за що-небудь, нарешті, зважуються взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, визначний український державний і політичний діяч, воєначальник, останній гетьман України

Список Пошани IBBY і що у нас спільного з норвезьким хлопчиком

14 липня, 2020 - 13:27

На днях був оголошений важливий міжнародний книжковий список, в якому є й українські автори. Міжнародна Рада з Дитячої та Підліткової Книги (IBBY; це та організація, яка присуджує «нобелівку для дитячої літератури» – Премію Ганса Крістіана Андерсена) укладала Почесний Список 2020, такий собі реєстр пошани для кращих із найкращих митців, які працюють в дитячій літературі  – пишуть, перекладають, ілюструють. 2020 року там є імена письменника Олександра Дерманського, ілюстраторки Ольги Кузнецової і перекладачки Наталі Іваничук. Щиро вітаємо з заслуженою нагородою!

Цей Список Пошани має чітку мету. І не тільки підтримати людей, які сприяють дитячому читання (а з дітей-читачів виростуть дорослі читачі, це ж ясно). Насамперед ідеться, щоби навчитися порозумінню; саме так – навчитися, а не навчити. Дорослі і маленькі люди, які говорять різними мовами про ті самі цінності, мусять нарешті зрозуміти один одного – зрозуміти і почути. Ті, хто укладають Список, звертають увагу на книжки, що стали популярним в своїх країнах, а потім набули популярності в інших. І у такий спосіб пробують зрозуміти: що ж нас всіх поєднує, але не заважає бути різними; жити в різних культурах, за різних соціальних і фінансових умов тощо, але любити ті самі історії.  

І тут я пропоную поговорити про книжку, тонку роботу над якої Наталі Іваничук, відзначили у Списку. Це дитяча повість для молодших підлітків, написана норвежкою Ґюдрун Скреттінґ, і зветься вона «Антон та інші нещастя». Насправді це не одна книжка, і українською уже вийшла серія з трьох книжок про пригоди Антона – «Антон та інші нещастя», «Антон та інші зі зграї», «Антон Великий». Всі три книжки переклала Наталя Іваничук (і всі видало «Видавництво Старого Лева»). Власне, окрім книжок про Антона Ґюдрун Скреттінґ іншої прози не оприлюднювала, вона послідовно працює саме над серією цих історій, отож є ймовірність, що хлопчина з’явиться в нашому житті ще не раз, і його пригоди триватимуть. 

Чомусь раптом одного дня тато Антона вирішив повідомити, що малий з’явився, бо у батьків під час сексу подерся кондом. Тато давно овдовів, Антон був ще «бебіком», коли мама загинула під колесами автобусу №15. Зараз Антону майже тринадцять, а татові сорок. І світ обрушився купою доленосних питань, одне з яких – де взяти чисті і «соціально прийнятні» труси? Історія з тріснутим презервативом так вразила малого, що інакше, ніж «гумкове нещастя», він саме себе не називає. І за цим постає одне з питань повісті «Антон та інші нещастя»: чи про всі речі треба говорити навіть поміж найближчими? і як в таких розмовах підібрати слова, щоби не образити чиїхось почуттів? І в першій книжці серії ця відверта розмова (або не-розмова) стосуватиметься сексу і кохання.

Всі три книжки Скреттінґ – це по суті три уроки з природознавства. Саме біологія є улюбленим шкільним предметом Антона. В першій книжці йому треба написати доповідь з питань контрацепції (ото вже іронія для «гумкового нещастя»). В другій він буде обмірковувати, як ужитися в зграї і чи діє природний відбір в людських колективах. В третій мова піде про адаптивність: які навички, що можуть здаватися корисними для виживання, одночасно з тим шкодять виду. Але цікавезна ця проза саме тому, що не повчає. Ми розуміємо, що послухали захопливий урок на межі біології і соціології, лише після прочитання. Бо книжки ці не про академічні знання, а про досвіди, які набуваємо, поки здобуваємо знання.

Звернули увагу на риторику, з якою обговорювали недавні зміни в ЗНО, де з’явилася обов’язковим пунктом математика? Найчастіше звучав такий аргумент: «Та мені та математика жодного разу в житті не надалася!». На перший погляд, більшість того, чого ми учимося протягом перших років п'ятнадцяти-двадцяти,  й виглядає абсолютно непотрібним. От власне, кому б в реальному житті знадобилася інформація про ісландських оленів, які вимерли, бо їхні роги розрослися ледь не до п’яти метрів, і відтак тварина ставала легкою здобиччю? Антону знадобилося. При чому аж ніяк не в дикій природі. Антон сам не розуміє, що знаходить вихід із побутових чи комунікативних проблем, користуючись тим, що почув на шкільних лекціях. І це страшенно підкуповує в прозі Скреттінґ. А ще звісно уміння говорити смішно про серйозні речі: легке перо Іваничук тільки посилило цю вроджену властивість «Антона».

Які там біди-проблеми у норвезької тринадцятилітки з маленького містечка, що від них тільки Дарвіном рятуватися?

По-перше, треба оженити батька. Учителька в школі наполягає: діти мусять навчитися говорити про секс і репродуктивне здоров’я, не ніяковіючи, адже це природна частина життя. Це насправді так, Антон і його товариші та їхні батьки спокійно обговорюють секс. А от коли мова заходить, щоб поговорити про кохання, закоханість, шлюб, самотність, слова втрачають владу. Батько Антона самотній, дуже. Батьки Антонової подружки Іне – на межі розлучення. Батьки Антонового друга Уле – ідеальна пара, яка живить стосунки спільним піклуванням про особливу дитину. От і будуть вони всю книжку шукати правильних слів для того, щоб виказати і описати любов. І ясно що кохана для батька знайдеться. А заодно і Антон собі здобуде дівчину.

По-друге, починається середня школа, новий етап дорослішання. Антон – хирлявий коротунчик з великим вухами і незірковою успішністю в навчанні. «Абиякий Антон», таке він собі вигадав нове прізвисько, майстер самоприниження. Але тепер у нього є шанс в новому колективі зарекомендувати себе крутим хлопцем, змінити зграю. Антон робить ненавмисно дурниці, потім свідомо коїть підлості, але опанує себе згодом.

По-трете, треба гроші, трішки великих грошей чи багато-багато маленьких. Родина Антона не бідує, батько продає дачні туалети, має стабільний дохід, але розкошів типу подорожей на море вони дозволити собі не можуть. Антон бачить, що інші родини живуть інакше: є серед його друзів ті, які ледь-ледь утримуються на межі бідності, є ті, котрі живуть в палацах. Соціальна несправедливість, вона такою є навіть у благополучній Норвегії. Антон вирішує, що йому терміново треба розбагатіти, а берегів цей хлопака бачити не уміє.  

«З гидкого каченяти виросте гидка качка».

Чуєте, яка краса?! Цю репліку адресує Антону дещо цинічна старша пані. А згодом інша героїня пояснить: в тому, щоб бути качкою, є переваги, недоступні лебедю. Ти можеш все, але не мусиш все. Щасливим і успішним можна бути, коли не зраджуєш своєї сутності. Це така собі анти-«американська мрія», що наполягає: гаруй як віл і станеш єдинорогом (даруйте плутанні зоологічні метафори). В світах, які пише Скреттінґ, важить автентичність. І це не таке уже просте, погодьтеся, послання. Будь собою! Чому б і ні. А от якомусь гидкому каченяти все таки спаде на думку вирости в прекрасного лебедя, як з ним бути? Чи маємо ми скорятися обмеженням, які на нас накладає наша стать, раса, громадянство? Чи може бути таке обмеження продуктивним і корисним?.. Либонь, саме це непросте і неоднозначне послання заслуговує на те, щоби бути почутими – норвезькою, українською, іспанською, англійською та будь-якою мовою насправді. І не кажіть, що ніколи не мріяли почитати про гидке каченя, яке так і не перетворилося на лебедя, але його це цілком влаштовує!

Українська проза зі Списку Пошани – казка «Мері» Сашка Дерманського – в якомусь сенсі елегантно кореспондує з «Антоном». Вона теж про те, хто заслуговує на щастя і якою ціною. В родині є двоє дітей, і молодший Андрійко хворіє. Він не говорить, і уже підозрюють якийсь клінічний розлад. Але малий просто свого часу крикнув у криницю (не можна!), і криничник за це забрав його голос. Всю книжку сестра намагається повернути голос брату, а батьки потиху готуються до розлучення. В цій книжці найцікавішим є фінал. Магічні істоти, які візитуються родину, видаляють всім Ковальчукам пам’ять, бо так правильно. І ці істоти належать до такої собі «ліги справедливості».

Щастя – це справедливість? Навряд це звучить утішно, але ж що поробиш, це звучить справедливо. І достатньо чітко, щоби таке повідомлення почули.

Новини партнерів