Сталева ніжність великої душі
(25 лютого -149 років від дня народження Лесі Українки)
Леся Українка-одна із небагатьох наших, дійсно великих, письменників, жінка-інтелектуал і жінка-стоїк. Вона не зазнала прижиттєвої слави. Часто не було навіть елементарного розуміння.
Хвороби не розуміли межі витримки її духу, розсуваючи ті межі ще і ще.
Актори (навіть Марія Заньковецька) і глядачі , виховані народницькою традицією, не завжди розуміли її п?єс, починаючи від «Блакитної троянди».
Відомі на той час літературні критики поблажливо шепотіли до її вуха:
– Госпожа Косач, вы же талантливая… Всё понимаем, только зачем на украинском?
Її книги читало небагато українців, а ще менше розуміли висоти її таланту. Леся гаряче сперечалася із багатьма письменниками того часу, зокрема з Іваном Франком.
ЇЇ безкомпромісні вислови про тогочасну українську літературу нищили муругий національний провінціалізм. Здається, що нерозуміння, недооцінка, зневіра у талант завжди оточували її. Тогочасна колонізована Україна було зовсім не готова до появи великої письменниці. Сором за цю невідповідність, нерозуміння доводиться списувати на колонізацію….
Леся Українка боролася з хворобами, фактично страждаючи фізичним каліцтвом значну частину життя.
До неї ревниво ставилася її мати –Олена Пчілка, ця українська «залізна Пані». Леся була продовженням високоосвіченого, делікатного і разом з тим, незламного у своїх переконаннях батька. Була нерозлийводою із старшим братом Михайлом.
Незадовго до власного двадцятиліття написала підручник з історії для своїх сестер. Ніжно любила свого дядька Михайла Драгоманова, який неоднозначно впливав на тогочасне громадське та культурне життя України.
Кохання до Сергія Мержинського відкрило молодій письменниці правду про трагізм любові, про її важку, а то й демонічну сторону. ЇЇ ніжна дружба , а відтак одруження (проти якого була її мати) із фольклористом та юристом Климентієм Квіткою додало до її життя тепла.
ЇЇ вірші та поеми несли могутній енергетичний заряд, малосполучний із національним інфантилізмом та лінькуватістю, примітивною безпечністю і прихованою відразою до інтелектуалізму.
Проте найдужче розкрився талант Лесі Українки у п’єсах. Вже «Блакитна троянда» значно розширювала тематичну палітру української драми, впевнено покидаючи вузькі побутово-етнографічні межі. Кожна із п’єс письменниці була новою віхою в осмисленні національної душі, незалежно від того, де відбувалися події.
ЇЇ «Бояриня» відкривала не лише огиду українського компромісу з Москвою, але й разючу відмінність українського та російського світосприйняття.
ЇЇ «Кассандра» дотепер вчить нас, що ілюзії миролюбного замирення з ворогом коштують ріки крові…
ЇЇ «Оргія» -це лицарська пісня, де одинокий митець, ціною публічного самогубства, не йде на культурні компроміси з ворогом, розуміючи, що це означатиме лише знецінення і виродження його таланту і душі.
І врешті її «Лісова пісня», цей гімн любові, ця феєрія зіткнення різнобіжних життєвих сил, це попередження, бо Той, що в скалі сидить, сила застою і волі до смерті, теж вічно присутній біля кожного з нас. «Лісова пісня» висвітила смолоскипом таїни, провалля і вершини національної душі.
Після застуди у дитячому віці, боротьба із хворобами, яка тривала – без передишки! - все життя Лесі Українки, почала слабнути…. У 1913-ому році вона помирає. Була незрозумілою і дивною для багатьох за свого життя. ЇЇ твори прижиттєво любили не так уже і багато людей. Бо великий письменник стосовно прижиттєвої кількості читачів завжди відстає від модного чи популярного письменника.
Витончена світловолоса пані Лариса Косач могла би стати окрасою будь-якої літератури. Але Промисел захотів, щоб вона віддала свій талант українству.
Доля відмірила її 42 роки земного життя, щоб потім Лариса Косач/Леся Українка могла спокійно і радісно увійти до пантеону безсмертних.
