Два крила, якими підноситься людський дух в безкраї простори, — це віра і наука.
Йосип Сліпий, український церковний діяч, предстоятель Української греко-католицької церкви, кардинал римо-католицької церкви

Танці з профанами

22 січня, 2020 - 10:39

Минулого тижня Кабінет Міністрів затвердив перелік стратегічних підприємств, які не можна приватизувати.

Так і не відставлений прем’єр Олексій Гончарук у своєму Telegram-каналі написав:

«Не підлягають приватизації підприємства, які: забезпечують енергетичну незалежність та обороноздатність держави; є природними монополіями; мають критично важливе значення для суспільства.

Ба більше, ми посилимо контроль за належним користуванням майном та ефективним управлінням стратегічних державних підприємств, які не підлягають приватизації».

Серед десятків назв компаній, заводів і науково-дослідних інститутів, ближче до кінця списку, в розділі «Культура та спорт» перелічені:

• Державне підприємство «Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка»;

• Державне підприємство «Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки»;

• Державне підприємство «Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької»;

• Державне підприємство «Харківський національний академічний театр опери та балету імені М.В.Лисенка»;

• Державне підприємство «Національний центр Олександра Довженка»;

• Державне підприємство «Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г.Шевченка»;

• Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької;

• Національна філармонія України;

• Одеський національний академічний театр опери та балету.

Звісно, одразу виникають запитання.

По-перше, з огляду на неймовірну неупередженість, компетентність і грамотність наших держструктур, виникають значні побоювання, що у разі, якщо фраза «ми посилимо контроль за належним користуванням та ефективним управлінням» лишиться не порожнім балабольством, то боятися посилення контролю доведеться не реальним корупціонерам і розтратникам, а людям мистецтва, які мали необережність бодай раз поставити підпис під якимсь матеріально важливим документом.

По-друге: а чому, власне, саме ці заклади? Який, зокрема, стосунок до розвою української культури має Національний академічний театр російської драми, крім Лесі Українки в назві — хоча з не меншим успіхом він міг би бути імені Пушкіна чи навіть Путіна?

Далі. Майже в кожному обласному центрі є як мінімум три державні театри: української драми, російської драми і юного глядача. І філармонія теж. Те, що вони, як правило, ледь животіють — не секрет. Якщо їх немає в списку, то це означає, що їх можна безперешкодно продати, знявши нарешті тягар із платників податків і забезпечивши небувалий сплеск сценічного мистецтва завдяки дбайливим інвесторам? Чи просто продати привабливі будівлі в центрі міста, а акторів, режисерів, освітлювачів і сценографів пустити по миру?

Жодної кіностудії. Тобто Одеська студія і студія Довженка в Києві нарешті будуть приватизовані й забудовані затишним комфортним житлом чи будуть приватизовані й стануть потужними центрами кіновиробництва в Східній Європі, так що про чеський «Баррандов» усі забудуть?

І тому подібне.

Ясно одне: обгрунтованість цього закону в частині культури — мала. Тобто перед нами — черговий гучний жест, до яких так охоча «зелена» команда.

Найімовірніше, обійдеться без наслідків. Але так триватиме не завжди.

Бо з війною вже розібралися, зі злочинністю майже розібралися, з економікою процес у розпалі. А значить, скоро візьмуться й за культуру. Оперативно, в турборежимі.

От тоді й затанцюємо.

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ