Таємниця (не)дорослої літератури
Нещодавно у видавництві «Discursus” вийшла книжка Василя Карп’юка «Олекса Довбуш. Таємниця сили.» На перший погляд, ця назва дещо попсова. Але, прочитавши книжку, я змінив свою думку щодо назви.
Загалом мене останніми роками не завжди цікавлять проблеми і «таємниці» дитячої та підліткової літератури. Але свого часу написавши трилогію про Марійку і Костика, третя частина якої –«Аргонавти» - навіть потрапила у загальнонаціональні шкільні програми, а потім ще кілька повістей, виданих вінницькою «Тезою», для середнього та старшого шкільного віку, я таки залишився небайдужим до розвитку літератури не для дорослих.
До речі, письменнику можна довго дурити дорослого читача. Як на мене, таке час до часу відбувається, коли сумнівні письменницькі, але все ж лаври, пожинає літературний імітатор. Спитаєте, як відрізняти імітацію від справжності? (ми ж якось відрізняємо перекислий борщ від свіжого)
Зауважите, що у час фейкових сайтів та фейкових новин нікому не потрібна так звана літературна справжність? (як на мене, то саме у такий час роль літератури для самобутніх і глибоких особистостей знову повинна би зростати, як зростає час до часу попит на ексклюзивне, рідкісне і майстерне).
Скажете, що як для дорослої, та й для дитячо-підліткової літератури треба лише авторського талану і таланту? Боюся, що у світі загалом, а в житті сучасної української літератури зокрема (міг назвати укр.суч.літом –але н е назвав ,бо хто ще може краще на нас наплювати, як не ми самі?) вже давно стало замало лише літературного таланту для більш-менш вартісної реалізації письменника!
Але, так би мовити, повернемося до наших баранів. Стосовно дитячо-підліткової літератури – посередності там утриматися важче. У світі читачів тієї літератури майже нема самообману та лицемірства. Принаймні, вони там не можуть протриматися довго.
Але така література потребує майстерності у пошуку золотого перетину. Так-от, не аналізуючи зараз весь масив сучасної української літератури такого штибу, радію появі кожного твору, пронизаного золотим перетином і талантом. До речі, у поезії такими є вірші, до прикладу, Івана Андрусяка, люблені багатьма.
Прочитавши книжку Василю Карпюка, я зрадів, що той перетин і та таємниця сили таки присутня тут, починаючи від оформлення, малюнків художника і завершуючи тілом літератури- змістом самої книжки.
Здається, зараз письменникам особливо важливі поєднання змісту, оформлення, активної (але не нав’язливої) реклами, звичайної людської удачі. Решту складників додавайте самі.
«Олекса Довбуш. Таємниця сили» -це історія із продовженням. Василь Карп’юк оголосив про початок роботи над другою книжкою про історію сили Довбуша. До речі, читачі люблять продовження.
Будучи родом із Гуцульщини, Карп’юк добре володіє матеріалом, діалектами, тлом розповіді, витворюючи відчуття органічності. Також до цього додається цікаво продумана сюжетна канва із необхідним для письменника підстрибом фантазіі у певних місцях.
Також у повісті для дітей і підлітків вплетені переконливі елементи зображення єдності людини з природою. Олекса, що отримав «таємницю сили» , ще з дитячого віку звик жити на полонині, разом із небом, землею і звірами. Світ людей насторожує своєю метушнею і скаженою гонитвою за матеріальними цінностями. Спокій і щастя юний Олекса вбачає найперше у симбіозі людини з природою. Він відрізняється від інших опришків, яким (Баюраку, Никору, Джимузі) у повісті не надано певних психологічних особливостей. «Олекса знову відчув спокій. Тільки тут він існує – на високих горах, у глибоких лісах»
Повість читається легко і з інтересом. Також тішить доволі нетрафаретний образ Олекси Довбуша, без тих усіх заяложених сентенцій, починаючи з пісень «Штефанові дайте мірку, бо я любив його жінку, сріблом-златом поділіться, між собою не сваріться», у яких Довбуш ще і трактується як злопам’ятливий коханець і , так би мовити, рекетир для свого часу.
Як завжди – таємниця як і дорослої, так і (не)дорослої літератури –у магії авторського хисту. А цей хист чи талант – то також окрема таємниця. Бо достеменно невідомо, звідки береться хист , що підсвічує написані букви і слова особливим притягальним світлом.
